У вівторок, 1 квітня, восьма команда регулярного чемпіонату Суперліги Favbet Прикарпаття-Говерла-КФВ буде приймати вдома його переможця та чинного чемпіона України Дніпро в першому раунді плейоф. Ця серія стане історичною першою між клубами в постсезоні.
Лідер говерлян Ілля Кабацюра входить у топ-5 кращих гравців української Суперліги за середнім рейтингом ефективності (15.6) та в топ-10 – за результативністю (14.6 очка). Найкращий у клубі за кількістю блокшотів за гру (1.3) і другий – за підбираннями (5.7).
Напередодні протистояння форвард Говерли Ілля Кабацюра, який народився на Дніпровщині, в інтерв’ю пресслужбі ФБУ розповів за підготовку до серії з БК Дніпро, минулий матч між командами, підтримку вболівальників і свій шлях до професійного баскетболу.
– Ви вже розпочали підготовку до серії з Дніпром? Готуєте сюрпризи для суперників?
– Сьогодні (29 травня – ред.) була кидкова робота. Уже завтра розпочнемо безпосередню підготовку до першого матчу, який буде проходити у Івано-Франківську найближчого вівторка на очах наших вболівальників (у всіх інших парах перший матч вдома зіграють команди, в яких вищій посів – ред.). Так між собою вирішили клуби. Можливо, дніпряни думають, що серія триватиме два матчі та хочуть завершувати перед власними вболівальниками.
Нашою сильною стороною є хороша фізична підготовка. Будуть фішки, за які сьогодні не можу говорити. Думаю, наш тренер ще придумає свої хитрощі. Усе буде видно під час ігор.
Обидва клуби давно у Суперлізі, але ще ні разу не стикалися в плейоф. Це перші матчі Говерли з Дніпром за весь час існування клубів. Думаю, буде цікаво. Від нас мало що очікують. Сезон був максимально провальний. Ми закінчили регулярний чемпіонат на 8 місці. До нас готуються, як до аутсайдерів. Але ми вже здивували суперників на їхньому майданчику. Думаю, ми ще раз їх здивуємо. Ми знаємо собі ціну та будемо боротись.
– Генеральна репетиція першого раунду серії плейоф, про яку ти щойно згадав, пройшла в останньому турі регулярного чемпіонату в Дніпрі. Чим для тебе запам’ятався той матч?
– Дай Боже, щоб у плейоф була така сама боротьба, як у тій грі. Вона була класна та видовищна для вболівальників. Усі боролися та грали на нервах. Зрозуміло, що протистояли чинним чемпіонам і команді, яка йде без поразок протягом сезону. Ми гарно грали, мали неймовірний відсоток реалізації. Близько 40% – триочкових, 90% – штрафних, 65% – двоочкових кидків. Останнім часом ми багато працювали над влучаннями, що тепер дає свої плоди.
Наприкінці ми вже повірили, що зможемо перемогти. Але в Дніпра дуже досвідчені гравці. А в нас усі – молоді. Таких близьких ігор із клатчами вони мали – на пальцях порахувати. На останню атаку було 13 секунд при «-2». Цей час можна було вдало використати. Тренер молодець, що довіряє молодим гравцям. Він намалював комбінацію під Даню Марківа. Не вийшло. Що зробиш?
Вважаю, це був гарний досвід для розвитку молодих гравців, і класний матч для наших вболівальників. Фанати лишилися дуже задоволеними. Сказали, що гра була неймовірною. До речі, у Шиннику було чутно і їх вболівальників, і наших.
– Також розкажи, будь ласка, за атмосферу, яка є в команді, напередодні протистояння з дніпрянами.
– Спочатку після поразки від Дніпра ми засмутились, але потім згадали з ким грали. Тому в підсумку отримали позитивні емоції. Друга гра туру із Запоріжжям була провальною. Але про неї ми вже забули, бо перша – була неймовірною.
У нас атмосфера в команді завжди була крутою. Всі один одного підтримують. Депресія відсутня навіть, якщо гра не йде. Щось не вийшло в гравця – теж підтримуємо. Молоді хлопці отримують великий досвід. Регулярний чемпіонат завершився. Були жахливі ігри з «-20» та «-30». За них забули та йдемо далі. Сподіваємося, що нав’яжемо боротьбу Дніпру.
– Чи маєш особливі цілі на серію, які пов’язані з твоєю особистою грою?
– У мене ніколи немає цілей «поставити» рекорд або набрати 30 очок. Єдина моя ціль – перемога команди. Що для цього буде потрібно, те й робитиму. Треба буде підбирати – підбиратиму, треба буде захищатися – захищатимусь. Що тренер скаже, те й буду робити. Головне, щоб все це нас привело до перемоги.
– Які з попередніх плейоф виніс уроки? Що може з минулого досвіду допомогти клубу цьогоріч?
– Торік грав у плейоф вперше у своєму житті. Ми ту серію «благополучно» програли Київ-Баскету – 1:2. Дали бій, але на виїзді трішки дали «осічку». У домашньому матчі показали класну гру. Було два овертайми, ми в підсумку «дотиснули» киян. Я тоді встановив свій рекорд результативності. Сподіваюся, що буде така ж гра з Дніпром. У наступному домашньому матчі хотів би, щоб щось подібне побачили наші вболівальники.
Отримав урок у попередньому плейоф, що до кожної гри треба підходити з «холодною головою». «Із чистого листка» грати кожен матч, як останній.
– Важливою буде підтримка вболівальників? Що б ти хотів сказати їм напередодні початку серії плейоф?
– Наші трибуни – це фактор перемог. Торік гра плейоф зібрала повен зал. Люди стояли, бо не було місць, де можна сісти. Тоді в нашому манежі атмосфера була просто супер: фанати, барабани та дудки… Було дуже класно. Сподіваюся, що цього року буде так само.
Для нас підтримка фанатів – дуже важливий фактор. Цього року, мабуть, не виграли б жодного матчу без них. Навіть на виїзді ми її відчуваємо. Вболівальники пишуть перед грою, також слова підтримки пишуть молоді хлопці з академії Говерли. Наш найкращий вболівальник пан Василь постійно на матчах. Він буває один на виїзді, але все одно перекрикує фанатів суперників. Усе це допомагає боротися до кінця.
Скажу франківським вболівальникам, щоб завжди в нас вірили, приходили на матчі та підтримували Говерлу. Я обіцяю, що ми намагатимемося зробити все, щоб їх порадувати своєю грою. Подяка нашим Захисникам і Захисницям за те, що ми можемо досі грати в країні, де йде війна, в наш улюблений баскетбол.
– Чи складно тобі грати у Шиннику, коли місцеві фанати підтримують Дніпро?
– Чесно, Дніпро – це мій дім. Я народився у місті Самар, який раніше називали Новомосковськом. У Дніпрі грав у Аматорській лізі та за університетську команду. Коли кричать: «Дніпро!», то це наче вболівають за мене (сміється – ред.). Як правило, концентруюся на грі, словам і свисту вболівальників інших клубів не придаю значення. А коли чую: «Говерла!», то це дає додатковий поштовх.
– Отже, ти народився на Дніпропетровщині. Розкажи про свій шлях у професійний баскетбол. З чого все почалось?
– Мені дуже пощастило, що я був одного року народження із сином тренера. Це Саня Кобець. Нашу команду завжди возили на ВЮБЛ та інші турніри. Я дивився на Саню і його старшого брата Андрія, та отримував мотивацію теж грати. У ВЮБЛ грав десь до 13 років. Потім Саню забрали в академію Черкаських Мавп, а я продовжив тренуватися в місцевій ДЮСШ. Коли почав «бити згори», то вирішив, що точно продовжу грати в баскетбол.
Мабуть, три роки виступав у Аматорській лізі Дніпра. Далі у 18 років їздив у Польщу на заробітки. Коли повернувся, то мене друг запросив грати за металургійну академію. Тоді в нас зібралася хороша команда: Ігор Дубоненко, Олександр Тарасенко, брати Станіслав та Олексій Масальські. Ми медалі не вигравали, але двічі пробивалися у фінальні раунди. Після цього мене запросили на перегляд у Золотий Вік із Вищої ліги. Так розпочалася моя професійна кар’єра.
До речі, Андрій Кобець мене «затягнув» грати у 3х3. Після повернення з Польщі у 2019 році він запросив до своєї команди. Першими моїми змаганнями стали етапи чемпіонату Чехії. Навіть одного разу там виграв Данк Контест. Мені дуже сподобалася гра, хоча до того досвіду уявлення не мав, що таке 3х3.
– Тоді згадай про свій літній виступ у складі національної збірної України у кваліфікації на чемпіонат Європи з баскетболу 3х3…
– У перший рік війни я був у списках збірної, в другий – був на зборах, а у 2024 році – зіграв за Україну. Минулого літа ми десь місяць готувалися до кваліфікації. Під час турніру нам трішки не вистачило, щоб вийти у фінал, бо програли в овертаймі Німеччині. Їх гравці тренуються цілий рік у Маямі разом зі збірною США, грають на «мастерсах» і «челленджерах». У нашому складі лише один професійний гравець із 3х3 – це Яків Тітов, що виступає в Японії. Коли він рухається та грає на майданчику, то відразу видно, що людина готується виключно до 3х3.
Минулого літа наша команда дуже зігралась. Сподіваюся, що наступного літа ми таким же складом гратимемо кваліфікацію. Думаю, виступимо краще, хоча й матимемо нелегку групу. Але коли ми кого боялись? Будемо боротися з усіма. Вважаю, що зараз юнацькі та національні збірні України мають більше шансів відзначитися досягненнями в баскетболі 3х3, ніж у 5х5.
– І останнє питання на сьогодні. Повідом який сезон для тебе є найбільш пам’ятним?
– Мабуть, це був перший воєнний сезон за Одесу. Тоді тренери зуміли зібрати класну команду. Це були вже напівсписані гравці, але кожен себе віддавав повністю на майданчику. Наприклад, Саня Рябчук мав купу травм, хворе коліно, спинну грижу… Проте продовжував стрибати за перехопленнями. У грі це додатково мотивує та дає поштовх. Думав: «Якщо він може це робити на одній нозі, то я теж обов’язково зможу».
Під кінець сезону до нас приїхав Андрій Агафонов. Він робив неймовірну атмосферу в роздягальні. Це була не команда, а як сім’я. У поїзді всі збиралися в одному купе, на виїзді – в одній кімнаті. Постійно разом. Вважаю, що саме через все це ми й здобули тоді бронзові медалі. Двічі вигравали в Дніпра, у двох іграх були близькі, щоб перемогти «Будку» («Будівельник» – ред.). Так виходить, що у Суперлізі мене тренують одні легенди баскетболу. В Одесі наставником був Вадим Пудзирей, а у Івано-Франківську – Євген Мурзін.
