Любомир Кузьмяк (“Футбол 24”) поспілкувався з Романом Дебелком, провідним снайпером команди Юрія Вернидуба у першому колі УПЛ.
Поточний сезон для Кривбасу можна розділити на дві частини. У першій половині команда Юрія Вернидуба ніяк не могла знайти себе. Усе змінила перемога над Інгульцем у 9-му турі.
Для нападника криворіжців Романа Дебелка той матч теж став відправним пунктом. Вперше вийшов у старті, оформив дубль і приніс дебютну перемогу команді. З кожним наступним поєдинком Дебелко виглядав все впевненіше, а Кривбас підіймався все вище у турнірній таблиці. У передостанньому турі криворіжці взагалі завдали першої поразки СК Дніпро-1. Автором переможного м’яча став саме Роман.
В інтерв’ю Футбол 24 найкращий бомбардир Кривбасу (разом із Назаром Волошиним) в осінній частині сезону розповів про життя у Кривому Розі, пригадав епоху іспанців у Карпатах, поділився враженнями від роботи з Кучуком, Григорчуком та Кононовим, а також порівняв українську лігу з чемпіонатами країн Балтії.
“Коли забив, відчув, ніби тягар з плечей скинув”
– Романе, склалося враження, що Кривбас під кінець року розігрався і пауза в чемпіонаті – вам не на користь.
– Так, є такі відчуття, адже ми набрали хід, відчули впевненість у своїх силах. Нічого, зараз маємо нагоду відновитися і належним чином підготуватися до другої частини чемпіонату.
– Кривбас не міг виграти у семи стартових турах. Що творилося у колективі в той непростий час?
– Складно було. Ми працювали, викладалися на тренуваннях, але не могли здобути бажаного результату. У психологічному аспекті було важко. Однак ми не здавалися, продовжували працювати. Це єдиний рецепт. Коли здобули першу перемогу, це надало нам сил і далі стало легше.
– Творцем першої перемоги стали саме ви. Перший вихід у старті і одразу дубль.
– Я готувався до цієї гри, оскільки ще на початку тижня тренер сказав, що у мене буде шанс. Я перебував у передчутті хорошої гри та забитих голів.
– Забиті голи ви святкували дуже емоційно.
– Коли відзначився вперше, відчув, ніби тягар з плечей скинув. До цього я мало грав, переживав не найкращі часи. Для мене важливо було нарешті забити. До того ж я радів, бо допоміг команді.
– Усі ваші чотири голи у цьому сезоні – результат передач з флангів. І кожного разу вам асистував інший партнер. У Кривбасі виконати якісний крос може ледь не кожен?
– Це правда, я забивав з флангових передач та прострілів. Круто, коли у команді є такі футболісти, які можуть виконати класний пас. Для такого типу нападників, як я – це просто супер. Якщо ти правильно обираєш позицію, то тобі доставлять м’яч, куди потрібно. Залишається тільки влучно пробити.
– Осіння частина сезону для вас стала особливою і через епізод з негативним підтекстом. У поєдинку з Металістом 1925 ви записали до пасиву перший у кар’єрі автогол. Все через збіг обставин?
– Як тільки матч з харків’янами закінчився, я одразу взявся переглядати відео того епізоду. Дуже прикро, що так сталося. Проте я хочу подякувати партнерам за підтримку, а також тренеру, який сказав, що це випадковість і що я все правильно робив. Це зробило мене тільки сильнішим.
“Повітряні тривоги – це дрібниця. Ніхто не скаржиться”
– З вами у Кривбасі виступає тріо легіонерів: хорват Ловріч, боснієць Капіч та камерунець Дібанго. Як їм грати у футбол в країні, де триває війна?
– Усі троє – дуже хороші футболісти. А те, що вони у такий непростий час приїхали в УПЛ, вже свідчить, що вони підтримують Україну, що вони з нами, що вони не бояться. Хлопці розуміють, що таке війна, але вони тут. І це дуже круто.
– Нерідко матчі перериваються через повітряні тривоги. Звичайно, це дрібниця, але все ж у спортивному плані важко зберігати тонус під час затяжних пауз?
– Ніхто взагалі не скаржиться. Навпаки ми дуже вдячні нашим захисникам. Лише їхня хоробрість та жертовність дозволяє нам проводити чемпіонат. У таких умовах повітряні тривоги – це дрібниці. Ми розуміємо, яка ціна нашої безпеки і спокійного тилу.
– Останні матчі року ви провели у Кривому Розі. Близькість фронту відчувається?
– Ми увесь час тренувалися у Кривому Розі, перебували там навіть, коли грали в інших містах. Місцеві мешканці живуть звичним життям. Хоча близькість до фронту відчувається. Ми щасливі, що хоча б останні матчі могли провести вдома. Номінально домашні поєдинки доводилося грати на виїзді: у Києві та у Львові. Можливо, перемога над СК Дніпро-1 сталася завдяки тому, що ми грали якраз у Кривому Розі. Нехай і без глядачів, але на рідному стадіоні. Просто усвідомлення цього нас заряджало.
– Дніпряни справедливо пішли зимувати у статусі лідера?
– Вважаю, що все закономірно. СК Дніпро-1 демонструє сильний атакувальний футбол. У них чудовий склад, потужні гравці. Все справедливо. Насправді це дуже хороша команда.
“У Металургу тата запевнили – насамперед навчання, а футбол потім”
– 24 лютого ви перебували на зборах, та рідні і близькі залишалися в Україні. Зокрема, і ваша кількамісячна дитина.
– Ми були у Туреччині. Не знаю, чому, та я прокинувся о 5-й ранку. Наче відчував, що щось не так. Відразу побачив новини і зателефонував рідним, які були у Кривому Розі. Напевно, це один із найстрашніших моментів у моєму житті. Ти не вдома, не контролюєш ситуацію, нічим не можеш допомогти. Я страшенно переживав. Лише коли повернувся в Україну, на душі стало спокійніше.
– У 2014-му ви бачили початок війни у Донецьку?
– Пам’ятаю проросійські мітинги. На той момент я не думав, що воно переросте у війну. Думки про це не вкладалися у голові. Хоча у Донецьку вистачало прихильників руского міра, а Росія усе це роздмухувала та штучно підігрівала.
– На Донбас ви переїхали ще дитиною. Це рішення далося вашій сім’ї непросто?
– Ми довго думали і радилися усією сім’єю. Остаточне рішення ухвалювали батьки з огляду на те, що я хотів їхати у Металург. Ми вирушили у Донецьк з батьком, нам провели екскурсію тренувальною базою Металурга, ми прогулялися Донецьком. Керівництво клубу гарантувало – я перебуватиму під наглядом. Тата запевнили – насамперед навчання, а футбол вже потім. Йому це сподобалося і я залишився.
– За домівкою сумували?
– Так, я завжди люблю приїжджати у рідний Сопів на Івано-Франківщині. Батьківський дім розташований поруч із сільським стадіоном. Я проводив там безліч часу. Сопів – мальовниче село зі ставками та лісом. Риба, гриби, свіже повітря – там розкішна природа.
– Ви провели багато років у структурі Металурга, утім майже не залучалися до роботи з головною командою?
– Знаєте, шанси є завжди. У певні моменти мене запрошували на тренування з основою. Інша справа, я не потрапляв у заявку на офіційні матчі, не мав нагоди проявити себе у грі. Наприклад, Ніколай Костов уважно стежив за молоддю. Також я тренувався з першою командою у часи П’ятенка та Ташуєва.
“Ван дер Меєр повторював: “Не переживай, кайфуй від процесу”
– Перший шанс на дорослому рівні ви отримали у вірменському Бананці, куди поїхали у 19-річному віці.
– Згадую про той час лише з позитивом. Адаптація у новій країні минула легко, адже нам сильно допомагали. Клуб забезпечив усім необхідним. Проблема полягала тільки у тому, що я не зумів себе проявити на футбольному полі. Зрештою, то був хороший досвід, який потім добряче мені допоміг розкритися.
– Розкривалися ви у кам’янській Сталі. Надмірна експресія Володимира Мазяра сприймалася не всіма підопічними однаково. Як вам працювалося з цим наставником?
– Це теж хороший період. Мазяр – цікавий тренер, доволі емоційний. Бувало, Володимир Іванович потужно кричав. Такі речі не завжди можна однозначно сприйняти, але згодом усі заспокоювалися, емоції зникали. У будь-якому разі дякую йому за довіру та за наданий шанс.
– У Сталі ви працювали з двома нідерландцями: Еріком ван дер Меєром та Якобом Галлом. З ким було комфортніше?
– З ван дер Меєром. Він і часу ігрового більше давав, і довіряв мені. То був якісний досвід у плані психології. Я відчував підтримку, отримував шанси. Ерік часто повторював: “Не переживай, грай у свою гру. Кайфуй від процесу”. Крім того, у тодішній Сталі вистачало хороших легіонерів: Комваліус, Карікарі, Бой Деул… Дивився на них і чогось навчався, здобував нові вміння.
– Якщо ван дер Меєр та Галл давно покинули Україну, то з іншим тренером Сталі Леонідом Кучуком ви періодично зустрічаєтеся у матчах УПЛ.
– Леонід Станіславович – дійсно хороший тренер, про якого у мене залишилися теплі спогади. З його приходом я почав більше грати. Кучук – тренер, який вселяє віру. Ми з ним ще у Білорусі перетиналися. Що стосується наших зустрічей під час матчів Руху та Кривбасу, то ми завжди раді одне одного бачити.
“Левадія була б у четвірці нашої Першої ліги”
– У 2017-му ви підписуєте контракт з Карпатами, однак “зелено-білі” переживають не найкращі часи.
– Незважаючи на футбольну складову, у мене залишилися чудові спогади: там прекрасне місто, гарна команда, класні люди, шалені вболівальники. Прикро, що результату не було. Можливо, все через часту зміну тренерів. Як на мене, це ключовий фактор, який заважав нам.
– Дві спроби довіритися іспанським тренерам завершилися провалом.
– Можливо, їм часу не вистачило. Жодних проблем я не мав ні з Серхіо Наварро, ні з Фабрі Гонсалесом. Наставники ці специфічні. Особливо це стосується Фабрі, який мав чудернацькі ідеї. Бувало, що він пояснював нам, як правильно виконувати певний елемент і видавав при цьому чудернацькі звуки (Усміхається). Він заряджав енергією. Після тренування міг ще півгодини ходити по полю, у зал заходив, поговорити любив. А ще Фабрі завжди умів пожартувати.
– Ваші намагання розкритися у Карпатах були розділені вояжем до Естонії, де ви розірвали результативністю місцеву лігу: 28 голів у 36 матчах. Якщо відверто – там справді настільки слабкий рівень?
– Висловлю власну думку і скажу, що дійсно тамтешній чемпіонат набагато слабший за наш. Це факт. Водночас я знайшов свою гру, своїх партнерів, здобув впевненість. Ми налагодили відмінну взаємодію – пазл склався. Що стосується рівня, то він співставний з українською Першою лігою. Думаю, наша Левадія була б там у четвірці.
– У Левадії з вами грали кілька росіян. Після 24 лютого хтось з них поцікавився вашими справами?
– Так, мені писали хлопці. І з Естонії, і білоруси також… Запитували чи все добре, чи можуть чимось допомогти. З одним хлопцем ще в юності я займався у школі донецького Металурга – він теж писав. Цей хлопець колись давно поїхав у Росію, але нещодавно покинув цю країну. Він був шокований нападом Росії і сказав, що не може там залишатися.
“Спочатку стосунки з Григорчуком складалися не найкращим чином”
– Після прощання з Карпатами ви знову їдете на узбережжя Балтійського моря. Як оцінюєте період у Ризі?
– У Латвії я потрапив у класний колектив. Тамтешній чемпіонат трохи сильніший за естонський. Той етап теж можу занести собі до активу. І в чемпіонаті я забивав, і у єврокубках ми дійшли до раунду плей-офф. Зупинилися за крок від групової стадії.
– Виступи у Ризі дозволили вам попрацювати з Олегом Кононовим.
– Це той випадок, коли і тренер хороший, і людина чудова. З Кононовим легко працювати. Олег Георгійович – також із тих тренерів, які вселяють віру у тебе. Рига з ним видала фантастичну серію з 12 перемог поспіль у чемпіонаті. Прикро, що Кононову довелося залишити команду через сімейні обставини. Взагалі ми часто говорили про Україну. Він дуже любить та поважає Карпати, з позитивом згадує вболівальників та життя у Львові.
– Далі був Солігорськ та робота з Романом Григорчуком.
– Роман Йосипович – узагалі мій земляк, родом із Коломиї. У Шахтарі був цікавий період, я чимало навчився у Григорчука. Спочатку наші стосунки складалися не найкращим чином, однак потім все налагодилося, я почав грати і забивати. Ставлення змінилося на краще. Це дуже якісний тренер, який фанатично ставиться до своєї роботи. У Григорчука немає дрібниць. Він на все звертає увагу.
– Колекцію роботи з топ-тренерами ви доповнили у Кривбасі. Як вам працювати з Юрієм Вернидубом?
– Достатньо навести кілька фактів, які скажуть більше, ніж будь-які оціночні судження. Людина із Шерифом перемагала Реал. Це вершина тренерської діяльності. Ну а рішення повернутися в Україну і стати на її захист… Юрій Миколайович мав роботу, міг залишатися за кордоном. Проте приїхав на батьківщину. Крім того, в плані фаховості з ним цікаво працювати. Думаю, у другому колі ми ще себе проявимо. Я вигравав трофеї в інших країнах: в Естонії, Латвії, Білорусі. Нарешті хочеться це зробити в Україні. І саме з Кривбасом.
