Капітан збірної України з футзалу розповів Sport.ua про перенесену операцію, травму і бронзу ЧС.
Здобута збірної України бронза на чемпіонаті світу з футзалу стала однією з найяскравіших подій спортивного 2024-го. Команда під керівництвом Олександра Косенка закохала в себе всю країну. Але поряд з тим за підсумками події залишилася доля гіркоти. Жахлива травма капітана команди Петра Шотурми в півфінальному матчі проти бразильців взяла за живе навіть людей, які футзал дивляться нечасто.
З того часу минуло три місяці. Днями 32-річний футзаліст переніс у клініці поруч з Мюнхеном другу операцію на травмованому коліні. Про те, наскільки успішною вона була, як взагалі переноситься травма і які є думки щодо майбутнього, Шотурма розповів в інтерв’ю Sport.ua.
– Зараз усе пройшло у порівнянні з першою операцією доволі стабільно, – бере слово Петро. – Мабуть, тому, що морально, психологічно, фізично був набагато краще готовий. Професор, який мене веде, залишився задовлений роботою хірургів та успішністю операції. Надалі залишається тільки притримуватися реаблітаційного плану. Щодо термінів відновлення, то в кожного своя часова полоса, різні м’язи, динаміка сухожиль та різна регенерація тканин. Тому прогнозів ліпше уникнути.
– Перша операція була відразу після травми і чи передбачалася за нею друга? Чи нинішня стала наслідком того, що перша виявилася не такою ефективною?
– Перша операція була через десять днів після отримання травми. Тоді пройшов усі обстеження, їхні результати були переслані в клініку у Мюнхен. Там були зроблені висновки і ми вже знали, що операція відбудеться в два етапи оперативного втручання.
– Скажіть, ви переглядали той момент, коли отримали травму? Гадаєте, її можна було уникнути?
– Відверто скажу, що жодного разу ще до цього часу не переглядав цього моменту. Він й так снився мені багато разів. Пригадую, що за долі секунди перед тим мав змогу змінитися на паркеті. Вже почав бігти до лавки, але хлопчик-болбой швидко подав м’яч і гра продовжилася. Через декілька секунд стався цей неприємний епізод.
– Що тоді відчували? То був півфінал чемпіонату світу, існувала реальна нагода взагалі вийти у фінал. І тут така травма…
– Відчуття болі не передати. Не побажаю такого відчути жодній людині. Як згодом сказав професор, тільки сильні м’язи стегна змогли втримати це навантаження і травма виявилася легшою, ніж могла бути. Але як на мене, то куди вже гірше? Хоча пригадую, як на адреналіні додивлявся перший тайм у кареті швидкої. Було нереально важко почути кінцевий результат, адже тоді гра нам давалася, ми дійсно грали на рівних з бразильцями.
– Чи були у вас думки, що це може бути кінець кар’єри?
– Ні, таких думок не було. Якби це було років 20 тому, то, може б, і задумався. Але з теперішньою медициною та новітньою реабілітацією всі травми виліковуються. Пригадую, як мені перед грою за третє місце сказали, що потрібно летіти в Німеччину, щоб швидше провести операцію. Відмовився, бо до цього матчу йшов всю кар‘єру. Хоч я і сидів на трибуні, але серцем був на майданчику з хлопцями. На нагородження після перемоги над французами йшов, отримавши три знеболювальних уколи. Але я не шкодую ні про що. Бронзова медаль чемпіонату світу додала мені мотивації, щоб якомога швидше повернутися на майданчик.
– Такі операції, як у вас, явно недешеві. Якщо не таємниця, хто взяв на себе ці витрати?
– Таємниці немає. Багато хороших людей доклалися, хто скільки зміг. Була розмова з Андрієм Шевченком. Він сказав, що основну частину витрат візьме на себе Українська асоціація футболу. Тому велике дякую кожному причетному.
– Петре, озираючись назад, скажіть, бронза чемпіонату світу – то був наш максимум чи могли зазіхнути на перемогу над бразильцями і вийти у фінал?
– Багато на що можна зазіхати і мріяти. Але те, що ми відчули свою силу і свою чудову гру ще після останнього чемпіонату Європи, це факт. Ми змусили суперників поважати нашу збірну, а перемогою над чинними на ту мить чемпіонами світу португальцями перед першістю планети довели, що можемо грати на рівних і навіть перемагати найсильніші команди. Тому на цей чемпіонат світу ми їхали сильно вмотивованими і зовсім з іншим настроєм. Розуміли, що нам під силу все. А щасливий жереб – тільки запорука важкої праці, яку ми проробили. Після цього чемпіонату, думаю, всі пересвідчилися, що ми готові боротися з будь-яким суперником.
– Через травму ви не розпочали клубного сезону. Скажіть, ви залишилися гравцем івано-франківського «Урагану»?
– Так, у мене був підписаний контракт на наступний сезон ще до чемпіонату світу. До слова, клуб «Ураган» теж доклався матеріально до мого відновлення. Всі домовленості виконуються. У нас хороші стосунки.
– Стежите з-за кордону за виступами «Урагану»? Команда в поточному чемпіонаті поки йде шостою, що, здається, трохи не відповідає її амбіціям…
– Звичайно, стежу. І дуже шкодую, що не можу допомогти команді в такі непрості часи. «Ураган» йде новим шляхом, у нас чимало молодих гравців, яким ще бракує стабільності та впевненості у власних силах. Хоча в більшості матчів я залишився задоволеним хлопцями. Характером вони не поступаються нікому. Треба трохи часу, і команда обов’язково набере максимальні кондиції.
