Колишній тренер Йонави Петро Кушлик відреагував на слова Андрія Співакова про договірні матчі у Литві ексклюзивно для «УФ».
Досвідчений український тренер Петро Кушлик розповів у ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» про
- хаос, який відбувався у литовській Йонаві,
- досвід спільної роботи з Кварцяним,
- як він таємно переписував конспекти Лобановського
- та чим Петро Кушлик кращий за Імада Ашура у Поліссі.
«Виставив ультиматум президенту: або я, або вони»
‒ Петре Івановичу, що відбувалось у литовській Йонаві під час вашого тренерства? Андрій Співаков у нещодавньому інтерв’ю розповідав про договірні матчі.
‒ Не хочу багато згадувати про Йонаву, там ціла комедія відбувалася.
‒ Можете підтвердити або спростувати слова Співакова, що аргентинці Йонави брали участь у договірних матчах?
‒ Та то таке. Говорити можна що завгодно. Але я всіх вигнав. Одразу після однієї гри зрозумів, що відбувається, і почистив команду. Коли прийшов до Йонави, не знав, що робиться, хто як грає. Потім узяв українців у команду – і все пішло добре (у той час у Йонаві грали більше 10 українців, – прим. І.Л.). Ця тема була закрита. Шість чоловік вигнав одразу.
‒ Ви прийшли й одразу навели порядок?
‒ Так, у мене в заявці було чотири аргентинці, два бразильці, один японець і литовці. Я їх усіх відправив геть, набрав до команди українців. І справа пішла, але вже було пізно.
У Литві працювалося непросто. Довелося багато чого пережити, той період для мене став «страшним пеклом».
‒ Довелося прийняти команду вже в складних умовах?
‒ Прийшов, коли вже зіграли тринадцять турів. Один забитий м’яч, тридцять п’ять або тридцять сім пропущених – такий результат команди. Що тут казати? Я боровся, як міг. Аж поки вони не почали забивати у свої ворота. Я тоді виставив ультиматум президенту: або я, або вони. Вигнав усіх. Але це були тяжкі часи.
«Президент казав: «Виганяй усіх нах**, щоб я жодного не бачив»
‒ Ви в Йонаві вже тренували, але не в ролі головного. Що можете сказати за перший прихід до команди?
‒ Прийшов у команду у 2016 році, яка знаходилась на останньому місці. Важка ситуація. Але ми у підсумку закінчили сезон на четвертому місці. І це без грошей, без нормального фінансування. Після року роботи я сказав «до побачення» і поїхав додому.
‒ А хто покликав працювати у Литву?
‒ Мене покликав працювати литовець Робертас Пошкус, ми з ним познайомились ще за часів, коли він футболістом був. Створили хорошу команду, але, знову ж таки, – грошей не було. Я не витримав і пішов.
‒ Але після цього більше ніж через 5 років повернулися вже в ролі головного…
‒ Коли я став уже головним тренером, ситуація була ще жахливішою, ніж у перший мій прихід. Дев’ять очок відставання до передостаннього місця. Коли я вигнав “аргентинську мафію”, справи пішли краще, команда почала боротися та грати в футбол, але вже було пізно.
Залишатися я там не хотів: грошей немає, у місті все зроблено під баскетбольну команду, там і нормальне фінансування і зарплати. В кінці з усіма розрахувались, але я для себе вже вирішив, що треба йти. У підсумку, Йонава через рік вилетіла з найвищого дивізіону.
‒ Керівництво клубу замішане у договірних матчах?
‒ Ні, тут не можу нічого сказати. Хоча певні здогадки мав. Президент навпаки мене підтримував та казав: “Виганяй усіх нах**, щоб я жодного не бачив”. Кажу: «Давайте літак, усіх відправимо назад». І я це зробив. Він спочатку не повірив, але його вдалося переконати.
«Постійно знаходився на заспокійливих, нерви не витримали»
‒ Хто виділявся з українців, що у вас грали в Йонаві?
‒ Андрій Співаков непогано діяв на позиції опорного півзахисника. Ернест Астахов грав правого захисника. Непогані хлопці. Проблема в тих, кого набрали до мене. Якби я прийшов умовно на 3-й тур, то витягнув би, а так, вже не вистачило часу.
Загалом, українці та литовці старалися, інші – «дурня валяли». Треба було ще довести, хто грає чесно, а хто – ні. І тільки коли я це зробив, все стало ясно. Але вже запізно.
‒ А українців ви запрошували самостійно чи деякі вже значились у команді?
‒ Я їх особисто взяв. Президент мені довіряв, не заважав, просив залишитися у команді. Але я втомився, нерви не витримали, постійно знаходився на заспокійливих. Не хотів більше цього всього.
‒ Що можете сказати про інфраструктуру Йонави?
‒ Містечко гарне, стадіон затишний. В цьому плані там все чудово.
«Працював добре, але то гроші не платять, то інші нюанси»
‒ Ви з 2011 року не працювали в Україні на професійному рівні, чому так?
‒ Ніхто не кликав і я поїхав до Польщі. Потім повернувся та тренував Бескид із міста Надвірної Івано-Франківської області. Грали на чемпіонат область, двічі виграли Кубок області. Потім поїхав до Литви.
‒ Тобто у футболі ви залишалися, просто не на професійному рівні?
‒ Так. Чемпіонати області, робота в колективах фізкультури. У Франківську був сильний чемпіонат, я там добре працював. Трохи не щастило, працював наче добре, але то гроші не платять, то інші нюанси.
«Капітан підходить і каже: «Команда буде плавити та ігри здавати»
‒ Наприкінці 90-х ви тренували у Польщі, що можете сказати про той період?
‒ У польському Відзеві, коли я їх тренував у 1999 році, вибудувалась прекрасна команда. Врятував їх від вильоту та зайняли 11 місце. Але, знову ж, 3 місяці не платили зарплату… Підходить до мене капітан команди та каже: «Івановичу, не можемо грати, бо грошей не дають, команда буде плавити та ігри здавати». Якби залишився, може, і дотепер би у Польщі працював. Клуб грав у єврокубках, але через проблеми з зарплатами, поїхав у Луцьк до Кварцяного.
‒ А у Луцьку як було?
‒ Закотили рукава, почали працювати та вивели Волинь у Вищу лігу. 6 років пропрацював із Кварцяним, били і Динамо і Шахтар з рахунком 3-1 в Донецьку (мова про матч у 2003 році, – прим. І.Л.)
‒ Як працювалось з Кварцяним?
‒ Я з ним попрацював 6 років, дуже прекрасна людина, порядна, чесна, тримає своє слово. Бувало, що мав до мене претензії, але в цілому поважав мене. Я його жодного разу не підвів, він довіряв мені тренувальний процес. У фізичному плані команда була на дуже високому рівні.
‒ А з Кварцяним спілкуєтеся зараз?
‒ Так, спілкуємося. В нормальних відносинах. Якби був варіант – пішли б працювати разом. Але поки такої можливості немає.
«Якби ми пішли з Кварцяним у Полісся, то на другий рік боролись за 1-2 місце»
‒ Чи відчуваєте в собі сили ще потренувати професійну команду в Україні?
‒ Звісно, ще декілька років готовий працювати. В мене ще ліцензія ПРО чинна. Отримав її ще у 2006 році разом із Дем’яненком та Блохіним. Я працював тоді у Закарпатті і пощастило, що потрапив туди.
Я у нормальній фізичній формі. Бігаю кроси по чотири кілометри, тренажерна зала, займаюсь спортом. Тому ж Мірчі Луческу вже 80 з гаком, а він ще працює.
‒ Дасте фору деяким українським футболістам?
‒ Футболістам – ні, а ось тренерам, яким по 50-55 – спокійно 😊
‒ А чому, на вашу думку, не кличуть тренувати?
‒ Доля така, що деяким щастить, а деяким – ні. Хтось спитає про мене, а вже 73 роки – старий. Не дивляться, що мозок є, щоб зробити команду. Я ніколи не ставив у склад людину, за яку навіть президент просив, бо я відповідаю за результат.
А що у тому ж Житомирі? Що Імад Ашур натренував? А кого він тренував до цього? Дітей? Його агенти засунули у команду…
З такими умовами Полісся має бути мінімум на 3-му місці. Зіграють ще декілька турів і виженуть його. Тренувати дітей та дорослих – це велика різниця.
‒ Вважаєте, що справились би краще у Поліссі?
‒ Якби ми пішли з Кварцяним у Полісся, то на другий рік ми б боролись за 1-2 місце, це точно. Президент Буткевич був би щасливий, а поставлені ним завдання були виконані. У Луцьку ми таких чудових умов не мали, навіть затримки зарплати існували, але у фізичному плані Волинь рвала всіх і Динамо також.
«Ночами таємно переписував конспекти Лобановського майже три тижні»
‒ Ви перетинались з Лобановським. Що можете згадати про нього?
‒ В 1991 році був на тренуванні у Лобановського, на практиці. Мене поважав Валерій Васильович, бо я порекомендував спочатку Лужного в київське Динамо, а потім Михалика. Лобан казав: «Петро, для тебе тут місце завжди буде».
Я ж керувався ідеями Лобановського. Під час моєї практики Пузач (Анатолій Пузач – колишній футболіст та тренер Динамо, помер у 2006 році, – прим. І.Л.), дав мені два зошити з конспектами Лобановського. Я ночами таємно переписував конспекти майже три тижні, щоб встигнути, поки вони у нього на руках.
Усього було 200 конспектів. У нього існувало два великих зошити по 100 конспектів один та 100 – інший. Тактика, теорія та все таке. У Відзеві та у Литві мені допомогли такі ідеї. Мої команди бігали всі 90 хвилин і навіть в кінці матча ще продовжували пресингувати. Хотілося б ще попрацювати тренером, але всі, на жаль, дивляться на паспорт.
‒ Може, хочете звернутися до футбольної спільноти України?
‒ Футбол не може бути на високому рівні, поки триває війна. Велика подяка президентам і футболістам, як вони виживають в такі часи. Складні та тривалі переїзди, як у Динамо, так і у Шахтаря. Війна не дозволяє щось спланувати, бо треба бігом ховатися, поки ракета не влучила.
Треба просто перетерпіти та обов’язково весь час допомагати армії, причому, всім українцям. А то одні воюють, інші співають або танцюють, цього бути не може. Ми повинні всі переживати за нашу неньку України та чекати, поки це все закінчиться. Хочу побажати всім здоров’я та щастя, щоб скоріше закінчилась війна. Шкода молодих хлопців, бо війна забирає наших найкращих людей. Сподіваюсь, що незабаром війна закінчиться і все у нас буде добре.
