Півзахисник Прикарпаття Іван Сондей в інтерв’ю «УФ» розповів про свою футбольну юність у Динамо та Дніпрі, виступи проти Лукаку та Стерлінга, дебют у єврокубках і нинішні враження від виступів у Першій лізі ПФЛ України.
У складі Прикарпаття він виділяється швидкістю, технікою та елегантністю футбольної думки. Словом, тим, що видає футбольну породу. Можливо, ви не знайомі з біографією нашого співбесідника, проте з наступного опису здогадаєтеся, що він пройшов хорошу футбольну школу й вважався напрочуд перспективним.
Іван Сондей – це історія значно більша, ніж локальні цілі та нижчі ліги. В юному віці за нього змагалися Динамо та Шахтар, і все вирішив візит до нього додому першого тренера – екс-гравця грандів, який прибув з одним з найбільш авторитетних селекціонерів України. Також Сондей грав у юнацькій збірній України ‒ проти Лукаку та Стерлінга, Франції та Італії, причому, забивав «скуадрі адзуррі» та Бущану, який ще не був у складі Динамо. А ще Ваня був у Дніпрі в часи великих сподівань, виходив із Олімпіком у прем’єрне єврокубкове відрядження, а також мав запрошення з УПЛ.
Нині Іван Сондей залишається в своїй рідній команді – як її називають, «Команді рідного краю». Сайт «Український футбол» розговорив одного з лідерів Прикарпаття.
«Травми дали про себе знати, багато футболістів під час сезону випадали»
‒ Розкажи, будь ласка, як проходять у вас збори. Де збираєтеся їх проводити? З ким вже зіграли, з ким плануєте?
‒ Збори проходять так, як і у всіх командах: дуже важко, особливо взимку, тому що на міжсезонних зборах закладається фундамент на весь рік. Зараз у нас дуже багато бігової роботи, яку нам дає наш тренерський штаб, а ми виконуємо.
Всі збори заплановані в місті Івано-Франківськ, тому що на даний час такі обставини ‒ і ми залишаємося на місці. Зіграли спаринг з аматорською командою Агрон із Тернопільської області, в якому ми перемогли 6:1. Далі були Карпати (Львів) і ЛНЗ (Черкаси), де ми поступилася. Але на старті зборів у нас дуже багато хлопців на перегляді, тому, можливо, і такий результат. Багато з потенційних новачків тільки прийшли з дитячого футболу і ще не адаптовані до швидкостей і тиску Першої ліги.
‒ Чи всі хлопці в строю?
‒ На жаль, у нас є ряд футболістів, які ще дотепер знаходяться в лазареті. Це півзахисники Ростислав Волошинович, Роман Кузьмин і капітан нашої команди Василь Цюцюра, який теж переніс операцію і в даний час проходить реабілітацію.
‒ Прикарпаття до останнього боролося за вихід у Чемпіонський раунд, але все ж опинилося в другій вісімці. Залишок сезону, турнір на вибування, для вас зберігає інтерес?
‒ У нас завдання було ‒ зайняти, як мінімум, 4-е місце в нашій групі, щоб ми могли боротися за вихід до Прем’єр-ліги. Але, на жаль, травми дали про себе знати, багато футболістів під час сезону випадали і на важливих матчах їх не було. Тому, я думаю, це і завадило нам поборотися за найвищі місця.
Пережиті розчарування, звичайно, вже в минулому ‒ це вже історія. Тому, як футболісти, так і тренерський штаб, уже їх забули про ці неприємні моменти. Ми рухаємося далі. Так, залишок сезону зберігає інтерес, тому що ми хочемо зайняти 1-е місце в нашій групі для того, щоб зберегти прописку в Першій лізі і з наступного сезону боротися знову за вихід до Прем’єр-ліги.
«Формат цікавий тому, що в тебе кожна гра ‒ як остання»
‒ Цей сезон Першої ліги ‒ унікальний, тому що вперше її розділили на два етапи, а двох груп тут 30 років не бувало. Твої враження від формату?
‒ Так це дійсно унікальний сезон. Погоджуся щодо формату, й додам, що часи війни також даються взнаки. Змагання проводяться під час воєнного стану, коли наша країна воює з агресором, захищає свою територіальну цілісність і недоторканність. Я хотів би подякувати всім причетним і, звичайно, ЗСУ за те, що є можливість провести чемпіонат України. Це має величезне значення.
Формат цікавий тому, що в тебе кожна гра ‒ як остання. Дуже мала кількість матчів, щоб боротися за якомога найвищі місця. Звідси – ціна кожної помилки зростає. Я думаю, це додає цікавості як глядачам, так і самим футболістам.
‒ Команда рідного краю вже досить стабільно грає на першоліговому рівні. Але лідери одні й ті ж. У вас стабільність чи стагнація? Чи насправді ти зараз звернеш нашу увагу на тих молодих, які найкраще прогресували за 2022 рік?
‒ Так, наша команда в останні роки досить стабільно виступає в чемпіонаті. Але, звичайно, нам, як футболістам, цього недостатньо, тому що ми хочемо займати якомога вищі позиції в турнірній таблиці й боротися за найкращі результати. У нас дуже багато футболістів на досить високому рівні. Завдяки тому, що відродилося Прикарпаття, вдалося повернути в рідну область низку гравців, які пройшли УПЛ, академії сильних клубів інших регіонів.
У нас рівна команда, конкретних лідерів немає, тому що на кожній позиції є досвідчені футболісти, які допомагають як молодим футболістам, так і команді в цілому на футбольному полі. На мою думку, у нас із молодих футболістів досить непогано проявив себе Максим Стадник, молодий футболіст, вихованець франківського футболу. Далі буде – молодь у нас хороша, з нею працюють, вважаю, це дуже правильно й даватиме результат ще впродовж багатьох років.
‒ Словом, ти задоволений, що є Прикарпаття, що воно відродилося після тих років відсутності?
‒ Так, я дуже задоволений, що команда Прикарпаття відновила своє існування і в даний час вона грає в Першій лізі. Надіюся, що в майбутньому ми зможемо повернутися і в Прем’єр-лігу. Наша область гідна цього – стільки хороших футболістів звідси вийшло та вийде.
![](https://i.ibb.co/Zms0G1G/PP-0108.jpg)
«Тривоги? Такі у нас реалії»
‒ Як працюється в команді рідного краю після багатьох років поза своєю областю?
‒ Спочатку було незвично вернутися в рідний край, але в цілому мене прийняли дуже тепло в команді, є багато знайомих футболістів, яких я знав дуже давно, тому в мене адаптація пройшла дуже швидко.
‒ Ми всі боялися, чи чемпіонат взагалі стартує, насправді ж за спортивною складовою він досить таки цікавий. Погодишся?
‒ Я повністю погоджуюся. Чемпіонат зараз цікавий, тому що в даний час дуже багато молодих виконавців як у Прем’єр-лізі, так і в Першій лізі мають шанс проявити себе і доказати, що вони не гірші тих легіонерів, які приїжджали до нас раніше.
‒ Доводилося грати за затяжних повітряних тривог? Наскільки складно це для настрою футболістів?
‒ Найдовша повітряна тривога була в районі півтора годин. Звичайно, після цього складно входити знову в гру, тому що потрібно робити розминку, а часу для цього небагато ‒ тільки 5-10 хвилин. Коли сидиш стільки часу в укритті, не знаєш, коли знову розпочнеться матч, то весь запал, який був у тебе перед грою, поступово пропадає. Але у нас такі реалії, тому потрібно до цього адаптуватися і насамперед подякувати нашим хлопцям ЗСУ за таку можливість, що ми можемо проводити чемпіонат в такий важкий час.
«Кожна гра на другому етапі буде «за 6 очок»
‒ Хто найбільше сподобався в цьому сезоні? Говорю як про клуби, так і про окремих футболістів.
‒ Якщо говорити про Прем’єр-лігу, то мене дуже здивував Дніпро-1: гарні виступи в чемпіонаті України, дуже потужна команда, тому в даний час мені подобається їхня гра. В Першій лізі, звичайно, імпонує гра Полісся ‒ тому вони, напевно, заслуговують на 1-е місце в турнірній таблиці і на вихід в Прем’єр-лігу. Окремих футболістів виділити важко, але, як для мене, Артем Довбик дуже непогано проводить рік. Причому другий сезон поспіль.
‒ Чого чекаєш від весняної частини сезону?
‒ Весняна частина чемпіонату буде дуже цікавою, тому що до кінця не буде зрозуміло, хто вийде в Прем’єр-лігу, а також хто покине Першу лігу. Чекаю дуже багато яскравих матчів як у верхній, так і в нижній частині турнірної таблиці.
‒ Яким буде завдання для Прикарпаття?
‒ Завдання Прикарпаття ‒ зайняти 1-е місце в своїй групі.
‒ Чи доводилося бачити матчі Групи “Б” на першому етапі? Хто з майбутніх суперників сподобався найбільше?
‒ Чесно кажучи, матчів Групи “Б” я не так багато бачив, більше за своєю групою стежив. Але завжди переглядав турнірну таблицю і відзначив, що боротьба в їхній групі була теж дуже серйозною і все вирішувалося в останніх матчах. Тому всі команди на другому етапі рівні, зі всіма буде дуже важко грати. Як говорять, кожна гра буде «за 6 очок».
![](https://i.ibb.co/vQhv1KP/PP-0137.jpg)
«Опинитися в 14 років у Києві без батьків – це був треш»
‒ Особисто про тебе. Розкажи, як і звідки ти потрапив у футбол?
‒ Я родом з Івано-Франківської області, село Голинь, що на Калущині. У моєму роду не було футболістів, але в нашій сім’ї всі спортсмени (легкоатлети). Любов до футболу в мене була з дитинства. І дякую батькам, що підтримали мене в моєму виборі займатися футболом і завжди мені в цьому допомагали. У селі, де я почав займатися, моїм першим тренером був Іван Михайлович Шинкар, а далі, коли я був у Прикарпатті, ‒ Петро Романович Русак.
‒ Тебе покидало по дитячо-юнацьких школах ‒ напевно, і поїздити в автобусах на тренування встиг, і зовсім юним пожити в чужих містах по гуртожитках? Це був треш?
‒ Так, я з 13 років не жив дома. Спочатку це була спортивна школа в Івано Франківську, де я прожив і навчався один рік, після цього я переїхав до столиці. У той час для мене у віці 14 років жити без батьків у Києві було дуже складно. Напевне, тоді це був дійсно треш.
‒ Як тебе із Прикарпаття перехопили в БРВ-ВіК? У чому секрет цієї школи, яка років десять настільки здорово працювала на західноукраїнських теренах у плані селекції?
‒ Перший рік ДЮФЛ я виступав за Спартак (Івано Франківськ) ‒ тепер це Прикарпаття. Було цікаво: ми боролися за вихід до фінальної пульки чемпіонату України, який проходив у місті Саки (АР Крим). У той час команда, яка виходить у фінальний розіграш турніру, могла дозаявити 3 футболістів з іншої команди. От таким чином я й поїхав з БРВ-ВіК на фінальну частину. Побув я там тільки на час турніру, я не був у їхній структурі і не рахуюся вихованцем цієї школи.
‒ З ким іще ти займався в БРВ-ВіК? Знаю, що з твоїх ровесників Могилецький у Скалі потім виглядав здорово, пригадую, й Болденкова називали прямо топ-захисником у потенціалі…
‒ От якраз із БРВ-ВіК пам’ятаю тільки Болденкова, тому що в той час, коли я там був, ми спілкувалися. А більше нікого й не можу пригадати, так як я там пробув тільки 2-3 тижні.
«Пам’ятаю дотепер, як мама плакала, а батько старався стримати сльози. У той час мій погляд на світ дуже помінявся, я зрозумів, що таке доросле життя»
‒ Як вас із Болденковим помітило Динамо? Маєш підозру, в якому матчі?
‒ Динамо мене помітило, напевне, уже в Саках, адже на тому турнірі я отримав приз кращого півзахисника турніру (і був дуже цьому здивований, так я наша команда посіла передостаннє місце, але, звичайно, мені було дуже приємно отримати таку нагороду). Щодо Болденкова ‒ я не знаю, тому що після турніру ми не спілкувалися і наступного разу побачилися тільки в Динамо.
‒ У юному віці ти опинився перед складним вибором, адже тебе запрошували обидва гранди. Чому віддав перевагу киянам перед Шахтарем? Хто з їхніх тренерів і селекціонерів переконав?
‒ Пропозиція від Шахтаря мені поступила набагато швидше, ніж від Динамо, і спочатку я погодився переїхати в Донецьк. Батьки теж мене в цьому підтримали. Повернувся я з фінальної частини додому в своє село, і буквально через тиждень зателефонував тренер Прикарпаття Петро Романович Русак і запитав мене, чи я вдома і чи є батьки вдома.
Пояснив: вони разом із селекціонером Динамо (Іваном Івановичем Терлецьким) їдуть до нас, щоб забрати мене в Київ.
Тоді для мене, напевне, і настав той переломний момент, коли я уже був впевнений на всі 100%, що я поїду тільки в Динамо. І знову хочу подякувати батькам, які і в цей раз мене підтримали і відпустили в Київ, хоча для них це було дуже важко ‒ лишити сина в великому місті у віці 14 років.
‒ Грати й жити в Динамо ‒ круто чи важко?
‒ Пам’ятаю дотепер, як мама плакала (батько старався стримати сльози, але в нього це теж не виходило), коли залишали мене на базі Динамо, що знаходиться на Нивках. Перших пів року було важко жити, тому що новий колектив, нова школа, поруч нема нікого з рідних… У той час мій погляд на світ дуже помінявся, я зрозумів, що таке доросле життя.
‒ Столиця. Академія Динамо. Діти міністрів, послів, бізнесменів. У вас були мажори?
‒ Я думаю, мажори були в кожній команді ‒ і Динамо не було винятком. Одне, що я можу сказати ‒ вони [діти із заможних і впливових родин] були гарними людьми і завжди допомагали, якщо це було потрібно.
‒ Кажуть, пасинок Дениса Олійника міг вирости в крутого воротаря. Правда? Як він загинув?
‒ Так, це дійсно правда. Данко Вишенський був дуже чудовим воротарем і прекрасним хлопцем, завжди на позитиві. Він загинув в ДТП після тренування. У нас був фітнес, після чого він викликав таксі і поїхав додому. А траса була мокрою, водій не впорався з керуванням і після сильного удару в пасажирську дверцю Данко загинув.
‒ Ти пригадуєш вашу перемогу над Чорноморцем з Динамо в ДЮФЛУ? Міг тоді здогадатися, що забиваєш майбутньому голкіперу Динамо та збірної Бущану? Що за гол то був?
‒ Перемогу я пригадую, а от гол згадати не можу. На жаль, у мене нема того відео, я б залюбки це переглянув.
«Після гри з Англією на рентгені в мене виявили тріщину на гомілкостопі»
‒ Ти в 2010 році немало грав за юнацьку збірну України. У вас абсолютно неймовірні суперники були: Бельгія з Лукаку, Англія зі Стерлінгом, Франція, Італія… Італійцям ти забивав. Кого з них запам’ятав найбільше?
‒ Так, це були теж дуже яскраві часи. Тренером у нас був Юрій Леонтійович Мороз ‒ чудовий фахівець, із яким працювалося дуже легко і цікаво. Пам’ятаю, підібралися дуже багато талановитих хлопців, але найбільше, напевне, вражали представники Шахтаря ‒ Владлен Юрченко, Сергій Гринь.
Суперники справді нам випадали досить сильні, із такими командами було дуже цікаво грати. Гол італійцям дуже добре пам’ятаю: я забив головою після флангової подачі, емоції переповняли в той момент. Найбільше запам’ятав команду Англії, з ними було дуже важко грати особливо в плані боротьби. Коли кажуть «британський футбол», мають на увазі – жорсткий, повний контакт, як це було ще в 90-ті. Так от, у нас у 2010 році з ними теж дуже жорсткий матч видався, після гри я зробив рентген і в мене виявили тріщину на гомілкостопі.
‒ Майбутній півзахисник російських Крильєв Совєтов і збірної України Іванісеня яким тоді був?
‒ Іванісеня… Я мало з ним спілкувався. Пам’ятаю, що він був дуже спокійним.
‒ Хто був найкрутішим у поколінні 1994 р.н. в Динамо? Фаворов, Хльобас? Гемега? Хобленко? Хтось такий, кого я не знаю?
‒ В той час дуже сильним був Ігор Галкін, але, на жаль, через проблеми зі здоров’ям йому довелося завершити кар’єру у віці 18 років.
‒ Пам’ятаю, як за Динамо-Академію на область бігав невисокий киргиз – його не могли заявити до 18 років на професіональному рівні як іноземця. Ісраілов був вартий того, щоб запрошувати його з Киргизстану й чекати повноліття? Справді талант?
‒ Аха Ісраілов був одним із ключових гравців нашого покоління: чудова техніка та бачення поля. Я впевнений в тому, що він був вартий того, що його запросили. На жаль, після ДЮФЛУ він так і не розкрив свій потенціал в Україні. Проте чув, що в Азії, десь в Індії, він немало пограв.
‒ У тебе були хоч якісь шанси на першу команду Динамо чи відчував, що тебе “зачохлили”? Причина – травма чи конкуренція?
‒ На жаль, на той час у нас в чемпіонаті було багато легіонерів і молоді шансів не давали. Плюс на тренуванні я отримав серйозну черепно-мозкову травму, через яку пропустив увесь останній рік ДЮФЛ. Та, що там! Мені взагалі було заборонено займатися спортом! Довелося довго лікуватися, проходити огляди, поки знову зміг вийти на поле.
![](https://i.ibb.co/Yc9BJ8d/viber-2023-02-28-20-59-53-416.jpg)
«Рамос не звертав увагу на молодь Дніпра, йому потрібні були вже сформовані футболісти»
‒ Був момент після Динамо ‒ ти навіть грав за ФК Калуш. Не було остраху, що в 16 років кар’єру завершено?
‒ Після того, як я повернувся після року паузи в Динамо, мені дали час відновитися в Динамо-2. Там я пробув пів року, після чого покинув клуб, тому що не мав ігрової практики. Це сталося вже тоді, коли всі команди були сформовані і до сезону залишалося менше місяця. Тож я повернувся додому і, щоб не витрачати форму, вирішив пограти на область. Вирішив для себе, що це на пів року, щоб потім знову поїхати в якусь команду на збори. Чи були думки, що все закінчено? Ні, я знав, що не закінчу з футболом ‒ все, що сталося, було як випробування для мене.
‒ Як на тебе вийшов Дніпро?
‒ Після одного з матчів до мене підійшов Валентин Артурович Москвін (колишній нападник Прикарпаття та Дніпра, надалі – плідний тренер дитячо-юнацького футболу, ‒ прим. «УФ»). Мені запропонували Дніпро, на що я відразу погодився і поїхав туди на перегляд.
‒ З одного боку – Коноплянка, Жуліано, Гама, Калинич. З іншого – плеяда молодих талантів у дублі. Чи був шанс у Войцеховського, Пасичів, у тебе пробитися в основу?
‒ Тоді з дубля брали футболістів у першу команду тільки потренуватися ‒ та й то час від часу. Шансу, щоб там заграти, молодим не давали.
‒ Хто з тренерів – Рамос, Безсонов, Маркевич – хоч трохи звертав увагу на юнаків?
‒ Рамос не звертав увагу на молодь, йому потрібні були вже сформовані футболісти. А от Мирон Богданович давав шанс молоді, та я в той час уже не був у Дніпрі.
‒ Зірки Динамо та Дніпра ‒ українці та легіонери ‒ красунчики чи жлоби? Як вони ставилися до вас, молодих?
‒ В Динамо я рідко пересікався з зірками, а в Дніпрі дуже часто.
Дорога від бази Дніпра до магазину була через парк, і дуже часто Селезньов і Зозуля зупинялися й підвозили нас, молодих, на базу, щоб ми не ходили пішки.
На тренуваннях теж ставилися до нас досить лояльно, тому що розуміли, що ми молоді і зламати нас легко було. Я думаю, вони згадували себе в нашому віці тому і ставилися з розумінням до нас.
«Гельзін завжди казав: якщо він з нами на полі, то він такий же футболіст, як і ми»
‒ Як сприймав оренду в Охтирку й що вона тобі насправді дала?
‒ Оренда в Нафтовик-Укрнафту дала мені відчути, що таке дорослий футбол. Одне діло ‒ грати в дублі, де майже всі ровесники, а зовсім інше ‒ коли ти граєш з мужиками. В Охтирці я набрався дуже великого досвіду, який у подальшому мені допомагає. Я став швидше прогресувати, тому що там зовсім інші швидкості гри і дуже мало часу на роздуми на полі.
‒ Олімпік: всі були вражені, як він стартонув і дійшов до єврокубків. Як кажуть, ідеальне поєднання “якість за свої гроші”. А насправді як працювалося в клубі? Які підводні камені цього успіху?
‒ В Олімпіку працювалося дуже легко. Роман Санжар і весь тренерський штаб створили дуже гарний колектив, всередині один одного всі завжди підтримували в будь-яких ситуаціях. Підводних каменів я там не бачив ‒ це був просто дружній колектив, який виконував установку тренера на гру і завжди бився до останньої хвилини. Як для мене, Роман Миколайович [Санжар] був гарним психологом для футболістів, знаходив до кожного підхід і знав, що сказати перед грою або після гри. Напевне, це і стало причиною того успіху, якого добився Олімпік.
‒ Граючий президент Гельзін з вами ще виходив на ігри? Який він на полі та поза полем?
‒ Ні, з нами він уже не грав, але на тренування приїздив і часто тренувався з нами. І завжди казав: якщо він з нами на полі, то він такий же футболіст, як і ми, що йому можна і «вставити», і в підкат піти, щоб ми не боялися грати проти нього. За полем теж спілкувався з футболістами добре й поводив себе досить просто, незважаючи на те, що він був президентом клубу.
‒ Чому за Олімпік ти відносно мало забивав? Причина в статусі постійного джокера чи в експериментах, коли тебе в захисті навіть пробували?
‒ Та якщо подивитися по статистиці, то я і загалом мало забиваю. Я не можу сказати, що причина була в якихось експериментах, все-таки я досить часто грав в стартовому складі.
‒ Який матч в УПЛ вважаєш для себе найкращим?
‒ Найбільше я запам’ятав матч із Карпатами, де спочатку я грав на позиції десятки, а другий тайм провів на позиції опорного. Тоді для мене ще незвично було грати на тій позиції, але я ще і потрапив в збірну туру, що стало для мене здивуванням (березень 2018-го, Олімпік виграв у Львові – 3:0, в активі Сондея асист, ‒ прим. «УФ»).
‒ Олімпік дебютував у єврокубках матчем із одним із грецьких грандів. Були шанси пройти ПАОК?
‒ Грали гідно, вважаю, дали бій. Їхня перевага – що ПАОК кожен рік у єврокубках, а для Олімпіка (і для більшості гравців, не тільки для клубу) це був дебют. У мене особливих шансів не було, тому що як у першому, так і в другому матчі я виходив на заміну.
‒ Екс-дніпряни в складі ПАОКа ‒ Лео Матос і Шахов ‒ тебе впізнали, спілкувалися?:)
‒ Ні, вони мене не впізнали, тому що в Дніпрі ми теж нечасто бачилися.
«Гол Металісту – найкрасивіший у моїй кар’єрі»
‒ У тебе були варіанти залишитися в УПЛ? Про які відхилені пропозиції шкодуєш?
‒ Міг грати за ФК Львів, але там не склалося через певні обставини.
‒ Як опинився в МФК Миколаїв?
‒ Від Миколаєва була гарна пропозиція. Мені зателефонував особисто головний тренер Шищенко і розказав, які завдання стоять у команди і що він хоче мене бачити. На той час у клубу стояла задача виходу в УПЛ, і тому там зібралися непогані футболісти.
‒ Це ж було в період, коли клуб звинувачували в договірняках? Як там це переживали?
‒ Я про скандал навіть не знав, і в клубі про це нічого не говорили.
‒ Повернення в Прикарпаття ‒ поворотний для тебе момент?
‒ Так, було приємно знову повернутися додому. І тут я можу знову проявити себе показати свою гру і постаратися вернутися в УПЛ. У Прикарпатті хороший колектив, тут майже всі місцеві, знаємо один одного давно. У команді є Цюцюра, з яким ми разом починали грати в дитинстві, разом жили в кімнаті і сиділи разом за одно. партою в школі. До речі, футбольна доля нас звела разом і в Охтирці.
![](https://i.ibb.co/dWngWhf/PP-0203.jpg)
‒ Згадується твій голасо минулого сезону Металісту, та й загалом же багато зіграно й побачено. Які цілі ставиш перед собою в футболі?
‒ Так, той гол вийшов дійсно дуже красивим, це найкрасивіший гол в мої кар’єрі. Цілі ‒ завжди якомога вищі, насамперед ‒ допомагати команді в кожному матчі здобувати перемогу та забивати як можна частіше. На даний час моя ціль у футболі ‒ знову повернутися на найвищий рівень.