Новачок жіночої команди Бешикташу Христина Перевізник в інтерв’ю «УФ» поділилася враженнями від переходу до одного із найпопулярніших клубів Туреччини, а також відверто розповіла про реалії українського та європейського футболу.
Вихованка івано-франківської ДЮСШ Перевізник повернулася до Туреччини після чудового сезону у литовському Вільнюсі. У складі «містянок» нападниця жіночої національної збірної України виграла «бронзу» чемпіонату Литви, зайняла перше місце у суперечці бомбардирів (16 забитих голів у 20 матчах), а також отримала звання найкращого легіонера першості.
Цієї зими на неї полювали безліч українських та закордонних клубів, у тому числі й АЛГ Спор, кольори якого вона захищала два роки тому. Проте дівчина обрала саме Бешикташ, як найбільш перспективний варіант продовження кар’єри.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Перевізник поділилася подробицями свого трансферу до стамбульського гранда, порівняла рівень жіночих чемпіонатів у Європі та України, а також розповіла, що у Туреччині знають про війну у нашій країні.
«Замість Бешикташу могла опинитися в українському клубі»
‒ Христино, вітаємо вас із трансфером де Бешикташу! Які перші враження від нового клубу?
‒ Дякую. Я щаслива повернутися до Туреччини через два роки. Раніше я виступала за місцевий АЛГ Спор, і ми ставали чемпіонами країни. Від Бешикташу враження тільки позитивні. Все на дуже професійному рівні, починаючи від тренувального процесу і закінчуючи організаційними моментами.
‒ Розкажіть, як відбувся ваш трансфер із вашого минулого клубу Вільнюс до Туреччини? Чи мали ви пропозиції від інших клубів?
‒ У мене завершився контракт із литовським клубом, тому я перейшла до Бешикташу у статусі вільного агента.
Пропозицій мала досить багато. З українських клубів запрошували до себе Ворскла, Колос, Кривбас, Динамо та Шахтар. Серед закордонних пропонували контракт Гінтра, Галатасарай та мій минулий турецький клуб АЛГ Спор. Дуже хотів повернути мене назад тренер. Була можливість поїхати на перегляд до клубу Сент-Етьєн.
‒ Чому ви обрали саме Бешикташ у всьому цьому різноманітті команд?
‒ Бо за минулим турецьким досвідом ця команда запам’яталася мені, як дуже сильна. Варто відзначити, що АЛГ Спор, у складі якого я виступала раніше, за суто спортивною складовою не поступається Бешикташу, проте стамбульський клуб має вищий рівень амбіцій. Тим більше Бешикташ – це бренд, який знають по усьому світу. Для мене це також було важливо.
‒ Як ви можете оцінити рівень жіночого чемпіонату Туреччини?
‒ Можу сказати, що ще два роки тому рівень чемпіонату був не дуже високим. Проте за цей час він суттєво виріс. Раніше за чемпіонство боролися лише три команди, усі інші були на задньому плані. Тепер за найвищі місця борються одразу декілька клубів: АЛГ Спор, Бешикташ, Галатасарай, Фенербахче, Фомгет, Карагюмрюк. Можу виділити ці команди, як найсильніші зараз. Конкуренція дуже серйозна.
Кожне трансферне вікно клуби суттєво підсилюють свої склади. Турецький чемпіонат взагалі є одним із найактивніших на трансферному ринку. Клуби мають можливість підписувати легіонерів. Є багато охочих їхати сюди. Якщо ще хоча б пару років протримається ця тенденція, то рівень чемпіонату стане ще набагато вищим.
‒ Чи могли б ви порівняти рівень жіночого футболу в Україні, Литві та Туреччині?
‒ У Литві рівень футболу не високий. Там лише шість команд у чемпіонаті, які грають між собою у чотири кола. Все дуже скромно.
Жіноча національна збірна України, наприклад, сильніша за турецьку. В очних зустрічах ми досить впевнено перемагали цю команду.
Якщо порівнювати силу чемпіонатів, то український поступається турецькому не суттєво, але середній рівень там зараз вищий. Це пов’язано також із тим, що через початок повномасштабної війни в Україні багато сильних українських футболісток переїхали до закордонних чемпіонатів.
У Туреччині більш професійний підхід до жіночого футболу. У командах тренерський штаб може складати 15 людей. Команди роблять акцент на техніко-тактичну підготовку, у той час, як в Україні – на фізичну.
«Моя перша зарплатня в Україні складала 100 гривень»
‒ Який рівень зарплат у жіночому футболі Туреччини?
‒ Зарплати коливаються від 700 доларів та вище. Передові клуби платять своїм гравчиням по півтори тисячі доларів на місяць. У топових футболісток зарплатня може досягати й трьох тисяч доларів. До того ж, клуб покриває витрати на оренду житла. Харчуються футболістки на базі. Таким чином, коштів вистачає, аби ні у чому собі не відмовляти у житті.
‒ Наскільки це контрастує з українським жіночим футболом?
‒ Пам’ятаю, коли підписала свій перший контракт із Нафтохіміком у 2013 році, то моя зарплатня складала 100 гривень на місяць. Мені тоді було 15 років і я була щасливою, бо просто хотіла грати у футбол.
Потім перейшла до команди Легенда. Там починала із суми у дві з половиною тисячі гривень, поступово доросла до чотирьох. Тоді це були непогані гроші. Я навіть змогла сплатити за своє навчання.
Потім переходила до більш статусних команд та поступово моя зарплатня підвищувалася. Коли вже цієї зими на мене виходили українські клуби, то пропонували умови практично на одному рівні із Туреччиною.
«Вболівальницька підтримка у жіночому футболі у Туреччині вища, аніж у чоловічому в Україні»
‒ Розкажіть, будь ласка, яка ситуація у турецькому жіночому футболі із вболівальницьким інтересом?
‒ Це взагалі окрема тема. Кількість вболівальників на матчах жіночих команд у Туреччині часто переважає кількість фанатів на іграх чоловічих клубів в Україні.
На кожній грі усі трибуни забиті фанатами, підтримка божевільна. На матчі ходять і чоловіки, і жінки. У кожному клубі навіть є розподіл вболівальників на тих, хто підтримує чоловічу команду, і хто жіночу.
Коли мене представили на як нову футболістку Бешикташу, то у той же день мені в особисті повідомлення написали представники ультрас клубу та висловили слова підтримки. В Україні в мене такого не було.
‒ Як ви ставитися до того, що тепер кожен клуб УПЛ повинен мати й жіночу команду? Чи допоможе це розвитку жіночого футболу в Україні та яким чином?
‒ Я вважаю, що це дуже добре. Чоловічому футболу в Україні приділяється вся увага. Рівень медіа український клубів вже досить високий, але про жіночий футбол говорять замало.
У Європейських клубах життя жіночих команд висвітлюють на одному рівні із чоловічими. Якщо ми хочемо, аби український жіночий футбол розвивався, то повинні брати приклад із передових країн у цьому сенсі.
Після того, як чоловічі українські клуби взяли під свою опіку жіночі команди, про них почали більше говорити. Наприклад, коли я приїхала зараз до Туреччини, то мені сказали, що тут знають жіночу команду Колоса.
Також жіночим клубам важко без матеріальної підтримки. Пам’ятаю, коли я грала в Україні, то ми постійно шукали спонсорів. На жіночий футбол виділялися кошти із державного бюджету, але цього було замало.
‒ Хотілося б запитати у вас про жіночий футбол у загальноєвропейському розрізі. Які клуби зараз є найсильнішими? Чий стиль гри імпонує вам найбільше?
‒ За домінування в європейському жіночому футболі зараз борються Барселона, Вольфсбург, Ліон. Саме ці команди грають у фінальних стадіях Ліги чемпіонів найчастіше останнім часом.
Особисто я слідкую за ПСЖ, Реалом та Челсі. Також сильні команди. Харківський Житлобуд-1 не так давно грав проти мадридського клубу у жіночій Лізі чемпіонів. Вважаю, що наші дівчата гідно зіграли.
Найбільше мені подобається жіночий Арсенал. Імпонує атакувальний та комбінаційний стиль гри цієї команди.
«У Туреччині тема війни в Україні є досить закритою»
‒ Не можемо не зачепити тему війни в Україні. Що Туреччині знають про події у нашій державі?
‒ Звичайно, у Туреччині всі знають про війну в Україні. Проте, тут ця тема є досить закритою. Наприклад, багато чого про війну в Україні я не можу подивитися тут на Ютубі. Думаю, це пов’язане із тим, що Туреччина у цій війні намагається займати нейтральну позицію.
Пам’ятаю, як у перший же день після приїзду до Туреччини я обідала на базі. До мене підійшла доросла жінка. Не знаю, хто вона за національністю, але вона трохи говорила російською. Жінка запитала, чи я з України. Коли я відповіла так, вона сказала: «Ваш президент неправий, і взагалі він ховається в Америці». Я відповіла, що це неправда, яку вона, мабуть, почула на російських телеканалах. Доводити, звичайно, нічого не стала.
Були й інші ситуації. На одному із тренувань я отримала удар. Тренер запитав, чи є у мене якісь проблеми, на що я відповіла: «Я з України, тому для мене цей удар – не проблема». Він посміхнувся та сказав, що тоді все зрозуміло.
‒ Наостанок хочеться запитати у вас, що знають про український чоловічий футбол у Туреччині? Чи обговорюють зараз якісь персоналії? Хто із наших на слуху?
‒ Коли я перейшла до Бешикташу, то одразу зрозуміла, що тут всі дуже добре пам’ятають, що хорватський ексзахисник стамбульського клубу Домагой Віда раніше грав за київське Динамо.
Зараз усі говорять про вінгера Шахтаря Михайла Мудрика. Бачила, як дівчата в Ютубі передивлялися відео із його голами. Знають Олександра Зінченка, що виступає за Арсенал. Кажуть, що подобається його стиль гри.
