Інтерв’ю з гравцем «Прикарпаття» Дмитром Шинкаренком.
Дмитро – нетиповий молодий футболіст. Він задумується про те, що буде після футболу, та розвивається у різних напрямках. Одночасно з грою у футбол, Дмитро навчається на двох спеціальностях.
«Перший, кого я почав читати, був Платон і його твір «Держава»
– Філософія та політологія доволі нетипово для футболіста. Чому обрав ці напрями?
– Я граю у МФК «Прикарпаття». Це професійний футбольний клуб, який грає в Першій лізі. І паралельно я навчаюся на філософському факультеті на спеціальністі – філософ і на заочній формі навчання навчаюсь політології.
З підліткового віку дуже цікавився буттям людини. Мене цікавило, що буде після того, як ми проживемо життя, чи існує рай або пекло. Мене дуже цікавили ці питання і я знаходив у YouTube короткі відео про це, вони були якісь абсурдні. Потім я почав читати книги, спочатку фантастику. Я дуже полюбляв Стівена Кінга. Напевно, я прочитав майже 70% його творів. Прям дуже його любив. Потім почав цікавитися більше такою високою літературою.
Перший, кого я почав читати, був Платон і його твір «Держава». Він мене дуже вразив, тому я почав цікавитися філософією. Для себе рахую, що я підготувався, адже десь 2-3 роки я начитувався – і потім вирішив вступити на філософський факультет. Тому, напевно, це постійне питання: «що буде після цього життя?» мене й привело до філософії.
– Окрім того ти займаєшся громадською діяльністю. Розкажи про це.
Це був дуже цікавий випадок. Ми сиділи на парі. Просто звичайна пара була. І викладач нам каже: «У вас є два варіанти продовження цього заняття. Або ви робите якийсь проєкт, щоб допомогти нашій Україні, або я просто читаю пару – ви слухаєте, записуєте і т.д.» Ми вибрали проєкт. І з цього почалася наша громадська діяльність. Ми і волонтерством займалися – розповсюджували світловідбивні елементи.
Коли були блекаути сильні, ми знайшли партнерів які нам допомагали – це були польські університети. Це було у Харкові, Києві, Дніпрі, Львові. Так зародилася наша маленька організація і ми зараз теж розвиваємось і допомагаємо людям (прим.автора – у Дмитра є YouTube та телеграм канали, де публікується різний контент пов’язаний з філософією, тому раджу)
– Як вдається все поєднувати?
– Іноді дуже важко, але мені здається, у мене є така хороша якість, що я вмію планувати свій день. І ось через планування я вмію розмежовувати, коли у мене тренування, коли навчання, коли громадська діяльність.
Але іноді буває дуже важко, особливо якщо є якісь незвичайні ситуації, коли треба щось змінювати. На зборах дуже важко, коли по два тренування. Майже нічим не займаюсь окрім тренуваннь та навчання. Прошу своїх одногрупників, щоб вони мені записували лекції і потім переслуховувати у вільний час. Тому іноді буває важко, а іноді все йде так, що я навіть дивуюсь, як так все легко проходить.
– Знаю, що є футболісти які щось роблять окрім футболу, але не показують цього. Як ти вважаєш, про це треба казати, чи це така сторона що мовчки робите?
– Я вважаю, що є різні люди і по-різному це бачать. Але ми теж багато не висвітлюємо і якби я займався цим сам, то я певно теж не дуже багато б показував, але через те, що в мене є одногрупники, які цим теж займаються, ми вирішили так, що щось висвітлюємо, а щось – ні.
Тому це такий баланс має бути, щоб теж люди знали і допомагали, можливо, або коштами, або просто підтримкою. Це теж дуже важливо, щоб підтримка була.
– Можливо, щось дивишся на ютубі, щось для саморозвитку?
– На YouTube я дивлюся українського філософа Андрія Баумейстера. Це дуже відома особа, яка теж привела мене до філософії. Я одного разу гортав YouTube і наткнувся на його лекції по античній філософії. Подивився одну лекцію – і я просто закохався і в Андрія Олеговича, і в філософію. Це теж такий був крок до філософії. Він раніше працював у університеті ім. Т.Г. Шевченка, але зараз пішов. Він зараз вільний філософ, у нього купа часу для того щоб розвивати свій канал, випускати багато контенту.
– Стосовно українського YouTube. Зараз дуже багато різного контенту з’являється. Окрім філософії ще щось дивишся на YouTube?
– Історію, напевно. Ну футбол деякі матчі дивлюся, неповні, нарізки здебільшого. Але якщо є якийсь цікавий матч, то дивлюся. Але більше філософію. Тому, що це дуже потребує часу – і тому так
– Твій партнер по «Прикарпаттю» Гліб Попчук, назвав тебе найначитанішим у команді. Що полюбляєш читати і що можеш порекомендувати?
– Дякую Глібу. Я полюбляю читати філософські тексти, раніше я читав фантастику, світову класику. Але зараз більше філософські тексти. Це Ніцше, антична філософія само собою.
Але, що хочу порадити для тих, хто робить тільки перші кроки у філософії – це «Апологія Сократа» та «Діалоги» Платона. Це такі вступні філософські тексти, в яких ще немає тої академічності, яка буде з часом, Аристотель це введе.
Друга книга – це «Держава» Платона. Особливо хочу звернути увагу читача на сьому книгу в цього твору. Там розповідається міф про печеру.. Я невеличкий сюжет розкажу. Там розповідається про людей, які з дитинства знаходяться в печері, але потім один звільняється і виходить. Він бачить світ, бачить траву, сонце, дерева і що цей світ не такий, як там у них в печері був. І він повертається для того, щоб визволити тих своїх в’язнів і друзів з печери. Для мене це така аналогія, що колись я теж не цікавився філософією, не цікавився цим світом і жив в такій печері. Але потім з часом, коли почав читати, щось дізнаватися, то почав виходити з тієї печери. І тепер, зараз це важко казати, але мій обов’язок повернутися в печеру і забрати тих людей, які не вийшли з тієї печери ще. Але це вже таке, глибоке.
І ще третю книгу додам – Марк Аврелій «Наодинці з собою». Це римський імператор, який писав свій щоденник, але потім, коли він помер, щоденник видали і це взагалі джерело філософії стоїцизму, яка дуже допомагає жити людині, тому що основний принцип цієї філософії в тому що, людина не може впливати на деякі речі, які є наприклад в природі. Тобто людина може впливати тільки на своє життя, а те що ззовні – це не в її силах. Напевно, це ті три книги.
– А які можеш дати три поради від себе, для розвитку особистості? Здебільшого для підлітків, які починають своє власне життя
– Пораджу їм читати. Не обов’язково філософські тексти, це може бути фантастика, трилери, наукова якась фантастика, але читати – це найголовніше. І поменше сидіти в соц.мережах. Особливо це ТікТок, проведення в ньому дуже з’їдає і мозок, і взагалі час. Буває так що ти зайшов о 9 ранку, а вже перша година дня – і ти думаєш як так швидко час пройшов. Тому більше читати і менше сидіти в соцмережах. І для підлітків: завжди мріяти про те, що неможливо досягти. Це не порада для саморозвитку, а така більш мотиваційна ідея. Як казав Григорій Сковорода: «Мрій про вершину і досягнеш середини».
«Я перейшов з початку повномасштабного вторгнення. Але хочу зауважити, що у нас в в Маріуполі були україномовні школи»
– Хотіла запитати ще щодо української мови. Зараз це дуже важлива тема – і люди зі східних областей здебільшого соромляться переходити. Ти з Донецької області, але дуже гарно володієш українською мовою. Як сам переходив, коли і що можеш сказати людям, щоб вони не боялися переходити?
– Я перейшов з початку повномасштабного вторгнення. Але хочу зауважити, що у нас в в Маріуполі були україномовні школи. Зараз дуже поширюється тема, що вивчали тільки російську мову. Але я навчався в українській школі, і університети у нас теж були українські. Тому для мене це не було проблемою, коли я переходив. Звичайно були і кальки з російської, і зараз вони є.
Мова не ідеальна в мене, але все ж таки я намагаюся не соромитися того. Так, це було тоді, але зараз вже новий етап життя і треба якось пристосовуватися до нових умов. І ті, хто зараз тільки переходить, то не треба соромитись. Коли я тут розмовляю українською, то я ніколи не чув докорів до своєї мови. Навпаки, це була підтримка або виправлення, але по-доброму, не зі злих намірів. Тому не соромтесь і розмовляйте українською мовою.
– Яку пісню можеш слухати на повторі. Які улюблені?
– «Наодинці» Бумбокс. Якщо YouTube Music платить Бумбоксу за те, скільки їх прослуховують, то за мене, напевно, заплатили найбільше. Це топ.
– Улюблений фільм, та чому саме він?
– «Поки не зіграв в ящик». Це дуже такий філософський фільм. Якщо розбирати з філософських точок зору, дві людини – одна багата, інша бідна. Багата постійно прагнула заробляти кошти все своє життя і не виконувала свої мрії, які вона ставила перед собою. І постійна гонка за багатством з’їла її життя і вона в кінці життя каже: «У мене окрім грошей немає нічого».
А інший, який бідний, у нього просто не було можливостей це робити – подорожувати, якісь мрії свої виконувати. Коли вони зустрілися, почали здійснювати свої мрії і зрозуміли істинну суть цього життя, що щастя не лише в грошах, а і в мріях, які ти ставив в дитинстві ,і які ти маєш досягати.
– Яке улюблене місце у тебе в Україні?
– Назву три, бо мені дуже важко так. На перше місце – Маріуполь. Рідне місто, в якому прожив все життя. Друге – Київ, третє – Харків.
– Так як рідне місто Маріуполь, розкажи про улюблені місця в цьому місті та регіоні, які були у тебе до війни. Що залишилось в пам’яті?
– Улюблене місце в Маріуполь у мене – «обрив», у нас так називався. Це такий був майданчик, де можна було спостерігати за морем, там було декілька лавочок і ти просто сидів в тиші і дивився на море. Це було дуже гарно. Я постійно один приходив туди і насолоджувався спокійним тихим днем. Ще в нас було дуже цікаве місце – Драмтеатр. Дуже гарний, дуже класний. За два роки до війни його дуже реконструювали, дуже гарно було – і це теж таке місце було. Там завжди було багато людей, всі гуляли та насолоджувалися життям. Напевно такі два місця
– Ти ще грав у Краматорську. Чим тобі запам’яталося це місто?
– В Краматорську дуже важко щось знайти. Це теж таке трудове місце, де є заводи. Назву місце, де у мене було багато емоцій – це футбольне поле, яке знаходилося у парку, який називався «Прапор». Напевно це було найулюбленішим місцем.
– Яку країну хотів би відвідати, подивитися?
– Я дуже люблю античну філософію, тому я б дуже хотів би подивитися Грецію і зараз я дуже люблю німецьку філософію, та хотів би побувати в Німеччині.
– З ким з цікавих людей хотів би поспілкуватися і про що саме?
Андрій Олегович Баумейстер – український філософ, за якого я казав раніше. Про філософію, про життя – просто, без камер, один на один, як така звичайна розмова. Дуже хотілося б з ним поговорити. Він дуже цікава особистість і я думаю у нас би знайшлися точки зору, з якими ми могли б зійтися з ним.
– Який найкращий спогад з дитинства?
– Ось якщо зараз так пригадати, то напевно , коли я перший раз вирішив прийти на футбол. Я був в першому класі, у нас був звичайний урок і зайшов трене, який збирав команду на футбол, і я почув цю новину, прийшов додому, зняв свій ранець і кажу мамі: «Мам, я хочу грати у футбол». І оце мені напевно найбільше пам’ятається завжди. Найважливіше для мене те, що мої батьки, коли почули цю новину, вони тільки підтримували мене, стимулювали для того щоб я розвивався у цьому напрямку.
– А ось ким би був, якби не футбол?
– Якщо одразу казати, не знаю. Але якщо поміркувати, то я з Маріуполя. У нас дуже промислове місто, в якому є лише заводи і всі люди працюють на заводах. Якби я не став футболістів, то, напевно, б теж пішов на завод і працював там. Тому що, коли ти знаходишся у якомусь суспільстві, ти несвідомо стаєш такими, як це суспільство. І в нас суспільство було робітників, можна так сказати. І, напевно, це була б моя теж доля – закінчив школу, університет і пішов би працювати на завод. Тому футбол мені дуже допоміг в цьому, що я зараз не на заводі, а граю у футболю
– На якому першому стадіоні ти був як вболівальник?
– Як вболівальник – це стадіон імені Бойка в Маріуполі. Невеличкий стадіон, хоча 14 тисяч вболівальників – це досить нормально. Але найбільш мій улюблений стадіон – це «Донбас Арена». Я був дуже багато разів там і коли «Шахтар» приймав Лігу чемпіонів, і просто кубкові матчі, чемпіонат, з «Дніпром», «Металістом». Це була неймовірна атмосфера. В нас постійно їздили автобуси з Маріуполя – там по 10-15 автобусів в Донецьк на ці матчі. Це просто в пам’яті назавжди.
– Чим взагалі запам’ятався Донецьк?
– Пам’ятаю троянди. Ну я був маленький, мені було 13 років. І пам’ятаю більше «Донбас Арену». Особливо так не їздили в Донецьк, більше на матчі дуже часто. І цей м’яч перед «Донбас Ареною», і сама стадіон, і фан-шоп «Шахтаря». Це було неймовірно. Коли там якісь відкриття, закриття чемпіонату були, чемпіонське святкування було в Донецьку, приїжджали зірки, то було дуже цікаво, це дуже запам’ятовувалося. Тому що Маріуполь до 2017-2018 року був не дуже розвинутий, було звичайне сіре місто, а Донецьк – обласний центр і був більше такий яскравий і різноманітний.
– Кого вважаєш найкращим гравцем?
– Мессі.
А яку команду підтримуєш?
– «Барселону».
– Дякую за інтерв’ю. Було приємно і цікаво поспілкуватися. Не дуже багато футболістів є, які займаються ще чимось окрім футболу і цікавляться доволі непопулярними темами взагалі.
– Додам трошки про те, що футболісти не дуже займаються чимось. Це дуже, мені здається, болісне питання для футболу взагалі. Тому що ми – футболісти зазвичай направлені тільки на одне – тільки футбол, і є футболісти, які не помічають, що окрім футболу є інше життя. І коли футбол закінчується – травми, не можеш знайти команду, просто віковий та не можеш грати, люди дуже часто губляться. І це може призводити до алкоголізму. Люди не можуть знайти себе у житті. Тому для мене дуже важливо, щоб розвиватися і приносити користь цьому суспільству – якщо в футболі, то в футболі, якщо ні – то в якийсь іншій справі.
