Нападник новачка елітного дивізіону українського хокею Владислав Луговий розповів про кримські корені, вклад гравців “Легіону” у перемогу над окупантом та національну збірну.
20 січня особливий день у календарі мешканців Криму – на півострові відзначається День Автономної Республіки. Пов’язана ця подія із проведенням референдуму щодо створення АР Крим у складі України 1991 року. Сьогоднішній День республіки Крим є досить молодою датою для святкування події, проте вона точно позначена в блокноті українського нападника калуського «Легіону» 27-річного Владислава Лугового – єдиного корінного кримчанина в чемпіонаті України з хокею.
– Владиславе, зі святом! Так розумію, День Криму – значуща дата у твоєму календарі?
– Так і є! Мама та тітка із Сімферополя. Батько теж навчався та працював у Криму, а я народився і жив тут до двох років, після чого ми переїхали до Херсона. У столиці кавунового краю я прожив своє дитинство, на Херсонщині почав займатися хокеєм, але щоліта до окупації півострова ми приїжджали на відпочинок у крутий ялтинський зоопарк, у Партеніт, милувалися місцевим кліматом, горою Аю-Даг та в Місхорі – красою Ай-Петрі.
До речі, моя хрещена досі живе в Криму, а також родичі по маминій лінії… Ми обов’язково привітаємо один одного зі святом та побажаємо один одному якнайшвидшого звільнення, щоб повернутися до нормального життя без ракетного терору та повітряних тривог.
– У Сімферополі на льодовій арені доводилося кататися?
– Ні, хоча мій перший тренер, який отримав роботу в Криму після окупації, запрошував до себе тренуватися у Сімферополь, але я перестав із ним підтримувати зв’язок із зрозумілих причин. Тож на сімферопольській арені побувати не довелося. Але, гадаю, незабаром Крим повернеться під український прапор і я скористаюся можливістю зіграти на місцевій арені. Чекаю – не дочекаюся, коли свинособаки з росії зникнуть з нашої території та українського Криму, щоб одразу поїхати до улюблених та ностальгічних для мене місць.
– Хокеїсти «Легіону» якось беруть участь у волонтерському русі з метою підтримки ЗСУ?
– Знаю, наш капітан Віктор Захаров проводив аукціон, збираючи кошти для армії із продажу своєї ігрової майки збірної України. Інші калуські гравці також брали участь у зборі коштів, публічно організованому хокеїстом «Сокола» Володимиром Чердаком. Та багато хто допомагає, кожен робить свій внесок… Особисто у мене чимало знайомих товаришів з Херсона, у тому числі спортсменів-боксерів, які займаються волонтерством, тож у курсі необхідних потреб, намагаємося оперативно реагувати – ніхто осторонь не стоїть.
– Незважаючи на кримське коріння, напевно, почуваєш себе херсонцем?
– Справді, адже до 24 лютого моя родина жила у Херсоні та моя хокейна кар’єра розпочиналася у місцевій команді «Дніпро-1». Потім транзитом через київську «Крижинку» у юнацькому віці мене підхопив «Кременчук», де й відбулося моє становлення, як хокеїста. У команді Олександра Савицького я відіграв чотири незабутні сезони, отримав запрошення до збірної України та закинув першу шайбу в олімпійському відбірному раунді у Саппоро у ворота Румунії після передачі Андрія Міхнова. Далі було два чемпіонства з «Донбасом» та один яскравий сезон-2019/20 за команду свого міста – херсонського «Дніпра».
– Дивно, але вихованець херсонського «Дніпра» цього сезону виступає у Калуші не за рідну команду, а за місцевий клуб-новачок з Івано-Франківщини – «Легіон». Як так вийшло?
– Зізнатися, після масштабного наступу рашистів 24 лютого та окупованого Херсона про хокей не думалося взагалі. З’явилися думки завершити кар’єру, алже я не уявляв, як можна грати під обстрілами. Але поступово ЗСУ відкинули окупанта назад, у мене з’явилися варіанти продовження кар’єри у «Легіоні», «Соколі» та «Берсерках», і я відгукнувся на пропозицію тренера Сергія Вітера виступати в Калуші. Вважав, що за допомогою хокею я зможу на кілька годин на день «заряджатися» позитивними емоціями і тим самим відволікатися від страшних бомбардувань та інших негативних явищ війни. А щодо «Дніпра», то цього сезону наші шляхи-доріжки не перетнулися, але я не виключаю, що колись знову одягну джерсі зі «щукою» на грудях.
– «Легіон» здобув рекордну для себе 6-матчеву серію цього сезону і закинув цілих 9 шайб в останній зустрічі столичному «Києву»! Далі буде?
– Попереду у нас виїзні зустрічі з тим же «Соколом» та «Києвом», але ми спробуємо замахнутися на продовження переможної ходи: шість вікторій добре, але вісім – це має бути значно солідніший показник! Так, у «Легіона» зібрана молода команда, але є й досвідчені гравці, які ведуть калушан за собою.
– Головний тренер вашої команди Альберт Шафіков після Нового року спрогнозував участь «Легіона» у фіналі плей-оф чемпіонату України.
– Може, хтось не вірить у наш подвиг чи «диво на льоду», але ми оптимістично дивимось у майбутнє і працюємо у цьому напрямі. У «Легіона» створені всі умови для гри та комфорту: харчування, медикаменти, форма, ключки, все, що потрібно для спортсмена. Досвідчені гравці не тільки впевнені у своїх можливостях, але й допомагають «підтягнути» та налаштувати на відповідний лад молодих партнерів, які не мають досвіду виступів у плей-оф. Адже в іграх на виліт все можливе – тим більше у серії до трьох перемог. Акцентуємо увагу на дрібницях, яких немає у хокеї. Прищеплюємо дисципліну, підказуємо молоді вчасно приходити в роздягальню, тримати під наглядом свої речі, не допускати бардака, інакше він потім проявиться і на льоду.
– Ваша трійка: Луговий – Захаров – Ромащенко у 20-ти матчах чемпіонату сумарно набрала вже 91 очко за системою «гол+пас»! Ідеальна “хімія”?
– Порозуміння покращуємо з кожним матчем, вже набагато краще комунікуємо на льоду, ніж на початку сезону, але ідеальна «хімія», сподіваюся, у нас з’явиться у плей-оф.
– Кого з партнерів із «Легіону» приємно нагородити компліментами у першій частині сезону? Хто досяг найбільшого прогресу?
– Халін, Паламарчук, Дурдиєв – ті хлопці, хто «заводить» команду. В останніх матчах у них пішли голи, хлопці атакують, тиснуть, не дають суперникам спокійного життя. Хлопці із третьої ланки: Олійник, Пойманов, Собченко багато тренуються, стараються, допрацьовують. Молодому Іллі Собченку взагалі немає рівних у біговій роботі на 10 кіл. Коли розжинеться, серйозну швидкість набирає Віктор Захаров. З його антропометрією – це літак на льоду.
– Хто володіє найвлучнішим кидком у команді?
– Руслан Ромащенко. Знімає всю «павутину» в кутах воріт.
– А найсильніше клацає?
– Паша Таран. Після його могутніх кидків на тренуваннях воротарі сідають на лаву і прикладають кригу до рук – така віддача йде у пастці. Іноді просимо Пашу не так старатися, щоб не відбити руки воротарям і не вивести їх з ладу до гри (посміхається).
– Хто у «Легіоні» відповідає за настрій перед грою?
– Діма Халін та Рінат Дурдиєв відповідають за музичну складову у роздягальні. Посміятися та розвеселити колектив – це до Захарова, Тарана та Ромащенка. За розминку молоді у нас відповідальний місцевий гравець – Павло Терешко. М’ячі, колонки, ключки, допомога лікареві, точильнику ковзанів – це все на плечах 20-річного Терешка. Якщо хтось щось забуде у поїздку – попит із Паші. При цьому він і сам на лід виходить, хоч грає мало.
– Цікаво, як проводить своє дозвілля у Калуші Владислав Луговий, якщо з’являється вільний час?
– Під час відключення електрики граємо з Русланом Ромащенком у довгі нарди. Можемо й три години провести за столом.
– Хто частіше перемагає?
– Руслан. Небагато, але він попереду. Буває, що я виграю три гри, буває, кубики як слід лягають у Ромащенка (посміхається). До речі, у більярд у нас добре грають Валентин Сірченко та Олег Васильєв, які часто влаштовують вогненні міжсобойчики.
– Владислав Луговий забобонний хокеїст? З якою прикметою йдеш життям?
– Раніше дотримувався звичок, приходив завжди першим у роздягальню, міг зіграти в тій же білизні наступну гру, якщо закинув шайбу, заморочки з ножицями, щоб нікому не давати перед грою… Але зараз, у зв’язку з війною в країні, всі прикмети як-то відійшли на другий план. Беріть, ріжте собі, що треба для ключки, забивайте на радість команді! Не до забобонів… Єдине, не зраджую традиції брати з собою на гру баночку Кока-Коли (0,5 л). П’ю трохи до гри, по 2-3 ковтки протягом гри після першого і другого періодів. Зрозуміло, що користі організму від цього напою мало, але це швидкий цукор, швидкі вуглеводи. Поки що допомагає (посміхається).
– І давно це ти «Колою» балуєшся?
– Вже три чи чотири роки приходжу на гру з популярним напоєм (посміхається). Якось підглянув такий метод налаштування у матчі за участю канадців і мені «зайшов» цей експеримент. Ну а їсти шоколад, банан чи пити каву з печивом у роздягальні – це не моє. За стільки років вивчив свій організм досконало.
– Про збірну України ще думаєш? Чи є бажання повернутися до національної команди?
– Чому ні? Мені 27 років і цього сезону наша ланка нападу дає результат. Хотілося б усією трійкою «Легіону» побувати на зборах національної команди, щоб оцінити справжній рівень своїх сьогоднішніх можливостей.
– Насамкінець хочу запитати про майбутнє вітчизняного хокею. Яким тобі бачиться наш український хокей, скажімо, через 10 років?
– Чим більше команд, тим краще. У Данії ось 9 команд в елітному клубному дивізіоні, а населення скандинавської країни не перевищує 6 млн. мешканців. Хіба у нас має бути менше клубів? Зараз активізувалася програма розвитку хокейного центру на Закарпатті, створені всі умови для розвитку хокею в Калуші, тому вірю у світле майбутнє на нашій землі та з 15-16 професійними командами у вищій лізі! Сподіваюся, що до 2033 року команда майстрів з’явиться і в українському Криму. Не повірите, але мрію зіграти у чемпіонаті країни з хокею на півострові у статусі чинного гравця. Адже ще не дуже старий буду (посміхається).
В’ячеслав Волков, прес-служба ФХУ
