Тридцять років тому івано-франківське «Прикарпаття» виробило срібні нагороди чемпіонату Української РСР, в рамках останнього чемпіонату СРСР.
Сталось це, вже у далекому 1991 році, коли відбувся останній чемпіонат СРСР з футболу, у яких, починаючи з 1956 року, незмінно брала участь команда обласного центру Східної Галичини – «Спартак» / Прикарпаття» Станіслав /Івано-Франківськ, пишуть “Незалежні медіа Прикарпаття”.
На той час команда грала у Другій лізі союзного чемпіонату, у першій зоні.
«Про команду, зразка 1991 року, у мене збереглись одні із найкращих споминів»,- згадує кращий бомбардир команди того сезону Роман Григорчук. Насамперед – це неймовірна кількість зіграних матчів протягом восьми місяців. Це безумовно перемоги команди «Прикарпаття», які радували наших вболівальників.
Також не можливо не пригадати ту неймовірну атмосферу у команді, яку тренував на той час Іван Михайлович Краснецький, який разом із Анатолієм Миколайовичем Ревуцький, змогли створити її футбольному колективі, який складалась фактично із вихованців місцевого футболу.
Безумовно, і це треба визнати, що на той час у гравців команди не було такої великої майстерності, але завдяки бійцівським якостям та самовіддачі, команда досягла того успіху у сезоні 1991 року. Як відомо цей успіх фактично став запорукою дебюту ФК «Прикарпаття» у Першому незалежному чемпіонаті України серед Вищої ліги сезону 1992 року», – продовжив Роман Григорчук.
Варто відзначити, що у сезоні 1991 року, командою було встановлено ряд рекордів в історії команди, за час її виступів у чемпіонатах СРСР.
Так Роман Григорчук, відзначившись 26 забитими м’ячами у ворота суперників «Прикарпаття». Це досягнення стало історичним для команди, за час її виступів у чемпіонатах СРСР.
Роман Григорчук – автор 27 забитих м’ячів у сезоні 1992/1993 років. Цей показник стане кращим в історії івано-франківського «Спартака» /»Прикарпаття» , за час існування команди (1940-2003 рр.).
До цього часу, Сергій Турянський, у сезоні 1987 року відзначався 23 забитими м’ячами у складі «Прикарпаття». Це показник став другим в історії команди, який був перевищений на два забиті м’ячі у сезоні 1983 року, коли Микола Пристай відзначився у воротах суперників – 21 забитим м’ячем.
При цьому у тому сезоні, гравцями команди було забито найбільше м’ячів у усіх зіграних матчах. 86 м’ячів було забито у ворота суперників «Прикарпаття».
Більше десяти м’ячів у сезоні, крім Романа Григорчука, також забивали Петро Русак – 17, Михайло Савка – 12.
31 перемога була здобута командою у 50 зіграних матчах. Приміром у бронзовому сезоні 1987 року, команда здобула 29 перемог,
Команда досягла найкращого показника різниці забитим та пропущених м’ячів у своїй історії. Плюс 43. Цей показник виявився кращим за незабутні сезони для команди у 1957 та 1969 роках – на чотири м’ячі.
В останньому чемпіонаті СРСР команда набрала найбільшу кількість залікових очок – 71. Для порівняння, у 1987 році, команда набрала 68 очок, що до 1991 року було новим рекордом команди.
Майже у половині зіграних матчів, у 24, ворота команди залишались «сухими». З них у 17 матчах це вдалось Сергію Сташку, у 6 Олегу Пироженку та 1 Руслану Депеляну. При цьому Сергій Сташко видав «суху серію, що склалась із 329 хвилин.
«Пригадую, – продовжує Роман Григорчук, – ми фактично вдома , перед своїми вболівальникам, які збирались на тодішньому стадіоні «Електрон», перемогли у 22 матчах із 25 зіграних.
На жаль, із багатьох із тієї команди вже не має. Відійшов у вічність Андрій Хомин. Рахую Андрія унікальним футболістом, по його самовіддачі та роботі на футбольному полі, який за гру набігав найбільше із усіх гравців команди. Будучи захисником, постійно підключившись до атак та бездоганно виконуючи свою функцію захисника в команді.
Не можу не пригадати й напарника по атаці Петра Русака. Жаль, що травми, у наступному, не дали йому можливості розкрити свій потенціал, в тому числі, коли його було запрошено до лав київського «Динамо».
А ще Ігора Мельничука та Ігора Стахіва, які родом із Коломийщини, Романа Русановського та Андрія Романчука із Калуша, із Надвірнянщини, на той час молодих – Тараса Ковальчука та Романа Максимюка, а також Ярослав Ватаманюк Михайло Савка, Валерій Лахмай та інших, з якими здобували ту вікопомну звитягу, в останньому чемпіонаті СРСР.
Ще закарбувалось, ті переїзди автобусом ЛАЗ ( прим. ЛАЗ 4202 міжміський автобус, який був перероблений під туристичний), який ми ласкаво називали «ягуаром», і з яким траплялись неймовірні історії. Те що він ламався, то майже нічого, у порівнянні з тим, що під часу його руху, у нього могло вилетіти якесь колесо, яке у наступному котилось перед ним.
Чесно скажу, що приємно бути частиною тієї футбольної історії у футбольній команді Івано-Франківська, яка припала на сезони 1991,.1992 та 1993/1994 років.
Це завжди залишиться не тільки у мої пам’яті, але й у пам’яті численної армії вболівальників того славного традиціями футбольного міста».
