Юлія Шуляр: «Для мене не важлива медаль, важливіше покращувати свій особистий результат»

Інтерв'ю Легка атлетика ТОП

У неділю, 5 вересня, завершились XVI Літні Паралімпійські ігри. Вслід за XXXII Олімпіадою вони пройшли у японському Токіо.

Єдину медаль серед спортсменів, які представляли Івано-Франківщину за підсумком цих змагань, 31 серпня виборола легкоатлетка Юлія Шуляр у бігу на 400 метрів.

Після нетривалого відпочинку про підготовку, враження від змагань та атмосферу, яка там панувала журналісту Фіртки розповіли чемпіонка, Євгеній Єрузель, її тренер та Іван Балагутрак, начальник Івано-Франківського регіонального центру з фізичної культури і спорту «Інваспорт».


Юлю, які враження від участі в змаганнях?


Враження чудові. Я дуже задоволена, що вдалось вибороти друге місце. Я встановила рекорд Європи. Хочу подякувати Андрію Юрійовичу Фатєєву, своєму особистому тренеру з Дніпра, який мене тренує і вивів на цей результат. Висловлюю також вдячність Віталію Яковичу Лесику і Євгенію Івановичу Єрузелю, своїм першим тренерам.


Що було важче:  підготуватись психологічно чи фізично?


Думаю, мені було важче впоратися зі своїми емоціями. Коли, наприклад, з тобою в кімнаті дівчата уже виступають, а тобі чекати 10-11 днів. Це дуже важко морально, але нічого страшного. Потрібно брати себе в руки, адже ми приїжджаємо туди заради результату і заради медалей.


До речі, а яка атмосфера панувала у таборі Збірної України на цих змаганнях?


Атмосфера була дуже позитивною. Всі були дуже веселі і всі професіонали. Знали, куди приїхали. Це було на початку. Потім вже перед стартами ми намагались не заважати, не турбувати спортсменів. Тому, що ми перші виступили, а їм ще виступати. Старалися приїжджати і тихо класти там медалі, квіти, а вже коли спортсмен виступить, то вже разом раділи за наші всі медалі.


Результат, який ви показали на змаганнях – 56,18 секунд це всього на трохи більше як секунду пізніше від американки Бріанни Кларк (55,18), яка встановила рекорд світу. Це був найкращий Ваш результат в кар’єрі?


Так. Це мій найкращий результат.


В якій формі ви поїхали на Паралімпіаду? Чи були травми?


Звичайно в мене були травми. Вже чотири роки як мене болить стопа. Але мій тренер з Дніпра Андрій Фатєєв дуже добре ділив навантаження і вона переставала. Іноді терпіла і через біль…


Під час Олімпіади та Паралімпіади були випадки коли через спілкування зі спортсменами з Росії виникав скандал. Мабуть, в Токіо ви бачилися зі спортсменами з Росії. Як це було?


Зараз в Україні йде війна. І тому ми всі розуміємо, що вони вороги. У самому селищі (олімпійське селище) ми з ними зустрічалися. Ми намагались не спілкуватись. Росіяни деколи говорили нам: «Привіт!». Віталися з нами. Ми їм відповідали і більш нічого.


З кимось з учасниць інших команд вдалося потоваришувати?


Так, я й раніше товаришувала з представниками інших команд. Це Португалія, Польща, Бразилія та США.


Ви говорили за підтримку від наставників, а хто вболівав з ваших близьких, з родини?


Тато мене підтримує і сестра, племінники. Я дуже їм вдячна. Підтримували сусіди. Дружина мого тренера з Дніпра. Вони були такі раді, коли дізнались. Писали мені через соцмережі, дзвонили. Я їду додому і мене там чекає сестра і тато.


Ваші плани після Паралімпіади?


У мене звичайно буде відпочинок. Поїду на відпочинок у санаторій, а потім вже буду починати тренуватись потроху.


На скільки важка праця спортсмена? Скільки часу щодня проводите на тренуваннях?


Якщо чесно, то це дуже важко і морально, і психологічно. Однак, найважча праця не спортсмена, а тренера. Тому, що тренер найбільше переживає, складає план тренувань і продумує кожну деталь, щоб і спортсмен відпочив, і щоб прийшов на тренування уже відновлений. Наприклад, якщо я в Україні, то в мене одне тренування на день. Тренування максимум триває півтори-дві години.  Якщо за кордоном, на змаганнях – важче. Там по два тренування на день. Один раз вранці, один ввечері.


До речі, про підготовку. Чи було у вас все необхідне, щоб успішно виступити на Паралімпіаді?


Я була всім забезпечена. Нам робили тренувальні збори. Був хороший лікар і масажист. Все було добре.


Чи розраховуєте на наступні Паралімпійські ігри поїхати за золотою медаллю?


Звичайно я розраховую приїхати за золотом, але, знаєте, для мене не важлива медаль, для мене важливіше покращувати свій особистий результат.


24-річна Юлія Шуляр – уродженка Житомирської області. Зараз тренується у місті Дніпро.

З Прикарпаттям її пов’язує навчання в Івано-Франківському коледжі фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України та один із перших тренерів – заслужений тренер України Євгеній Єрузель. З ним говоримо про успіхи його вихованки.


Чи розраховували на такий успішний виступ Юлії?


Впринципі, не розраховував…Там на стільки американка сильна. Результат мала дуже високий, але Юля гідно поборолася. Виборола срібну нагороду.


Які задатки дозволили їй досягти такого успіху? Це фізична підготовка чи риси характеру?


Ви знаєте, перш за все характер, характер. Коли вона вперше приїхала до мене це був 2013 рік. Приїхала з Житомирської області, Чуднівський район. Навіть село пам’ятаю – Карпівці. Вона там у спецшколі вчилася. Захотіла в мене тренуватися. Приїхала сюди, я її влаштував. Вона закінчила тут наш коледж фізичного виховання…

Є у нас таке положення в «Інваспорті», коли мені 70 років я не маю права їздити зі спортсменами за кордон. Не маю права. А у нас багато зборів було: Іспанія, Туреччина…а я вже не виїзний.

Тому, по суті, вирішив віддати її в Дніпропетровськ (тепер м.Дніпро-авт.). Там хороший тренер Андрій Юрійович Фатєєв. Це по-перше. А по-друге, в нас не було бази. Це зараз тільки в нас стадіон появився (легкоатлетичний стадіон ім. А.Гемби в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу – авт.) і доріжка бігова кругом озера. Тому, я думаю, що поступив правильно, бо раніше цього не було.


Чи достатньо наша держава віддячує спортсменам – призерам Паралімпіади?


Знаєте, багато країн у світі не дають преміальні. Багато країн. У нас, я рахую, преміальні дуже високі. От срібний призер олімпіади отримає близько 80 тисяч доларів за срібну нагороду. Це дуже і дуже хороший подарунок цим спортсменам, які перемагають і здобувають призові місця.


Грошей на відрядження, міжнародні змагання та інші потреби з підготовки спортсменів до Паралімпіади вистачає? 


Я скажу, що більш-менш нормально. Гроші знаходять. Може, не вчасно, але за 3-4 місяці їх повертають. Я раніше працював старшим тренером. З 2006 року в «Інваспорті». Це набагато краще, аніж у здорових атлетів. Це, думаю, дякуючи Сушкевичу (Президент Національного комітету спорту інвалідів України Валерій Сушкевич – авт. ), який керує спортом для людей з інвалідністю в Україні. Ну, і в нього хороша команда, яка керує збірною.


Чи є серед ваших вихованців майбутні переможці Паралімпіад?


Ви знаєте, по-перше, не просто знайти і  не просто підготувати людину з якимись вадами. Ну, в мене зараз по-суті залишився Павло Волуйкевич, який, навіть не знаю, і ще по сьогоднішній день конкретно не розмовляв. Не хочу травмувати його…Він повинен був за медаль зачепитися. І що сталося? Я так тільки спитав. Він каже: «Євгеній Іванович, я біг як в тумані»…


Мабуть перехвилювався?


Перехвилювався, я думаю. Психологія спорту, психіка… Я кажу спав ніч. Відказує, що спав. Но, я не думаю, що спав, бо то така напруга. Я сам не спав всю ніч. Чекав, бо старт мав бути о 04:15, вранці, а показали аж о 07:15 забіг. Так, що він просто десь перехвилювався і так сталося. Ну, сталося, так сталося. 13-тий так 13-тий, але в світі бути 13-им, то також вагомо.


До чого зараз готуєтесь з Павлом?


Плануємо відпочити, а далі розпочнемо планомірну підготовку до Франції. Там пройдуть наступні Паралімпійські ігри.

Зрозуміти, якою постаттю у спорті є заслужений тренер України Євгеній Єрузель буде не просто, якщо не розповісти про його вихованців, а це – 27 майстрів спорту, з них 23 – це спортсмени з інвалідністю (4 – здорові), 4 – майстри спорту міжнародного класу. Бронзова призерка Літніх Паралімпійських ігор 2012 року Світлана Куделя – це також вихованка Євгенія Єрузеля. 

Вже після нашої розмови  Євгеній Іванович повертається, посміхається і каже, що забув розказати про Андрія Голінея.

«Мій перший учень. На трьох дистанціях був рекордсменом світу. На Паралімпійських іграх у Лондоні був четвертим. Там польські спортсмени підставили йому, як то кажуть, підніжку. Він впав і був четвертим… Він 16-тиразовий чемпіон світу. Зараз мешкає у США».

Розповідь про виступ прикарпатців на Паралімпіаді буде не повною без коментарів начальника Івано-Франківського регіонального центру з фізичної культури і спорту «Інваспорт» Івана Балагутрака. Він володіє загальною інформацією про всіх атлетів.


Чи задоволені ви результатом прикарпатських спортсменів на цій Паралімпіаді?


Найперше задоволений, бо є срібна медаль у Юлії Шуляр. Як би то сказати, ми думали і надіялись, що Павло Волуйкевич буде мати бронзову медаль. На вищий результат ми не думали, але бронзову медаль… Що сталося? Невідомо. З цим розбиратиметься вже фахівець-тренер. Час триває.

Через три роки буде наступна Паралімпіада. Думаю, що Павло на наступну підготується сильніше. Ну, і думали Василь Петрунів – настільний теніс. Не про одиночні. Думали, що в парі зможе зачепитися за бронзову медаль. Так сталося, що в чвертьфіналі вони вилетіли з боротьби за медалі.


Чи є проблеми з підготовкою спортсменів-паралімпійців?


Не вистачає у нас тренерів для цих спортсменів. Якщо чесно, покласти руку на серце, то тренери, які займаються зі здоровими спортсменами не хочуть йти працювати і займатися зі спортсменами з інвалідністю.


На цій Паралімпіаді Юля Шуляр виборола бронзу. Пригадайте, а яким був результат наших спортсменів на попередніх Паралімпійських іграх.


На попередній Паралімпіаді (XV Літні Паралімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро – авт.) у нас була така ж ситуація. Три спортсмени були, але, на жаль, медалі не було.

У 2012 році у нас була Світлана Куделя – бронзлва призерка зі штовхання ядра. На наступні Паралімпійські ігри у нас є ще один хлопчик – Руслан Цимбалюк. Це стрільба з лука. Він молодий, 20 років. Йому цього року на Чемпіонаті Європи, де виборювалася ліцензія, то йому одного очка не вистачило до паралімпійської ліцензії. Ще три роки є підготовки. Думаю, що в нас все получиться.

Спілкуватися з героями публікації було напрочуд просто. Зустрів їх під час урочистого нагородження до Дня фізичної культури і спорту України. І пощастило, бо в інший день “спіймати” Юлю Шуляр для інтерв’ю мабуть не вдалося б. Далі дівчина планує відпочити та продовжити тренування у м.Дніпро.

Спортсмени відкриті люди. Не приховують емоцій. Можливо, трохи хвилювались на початку знайомства, а далі під час інтерв’ю щиро та щедро ділились подробицями своїх спортивних буднів. Дякую за розмову! Було приємно і цікаво!

Фіртка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *