Микита КОНЕВИЧ: “Якщо хочеш заграти у США, без знання мови ніяк”

Зимові Пряма мова ТОП

Цього хлопця звуть Микита Коневич. Він родом з Калуша на Івано-Франківщині, йому 15 років, з осені минулого року він виступає у США. Тож знайомтеся з одним із найобдарованіших українських хокеїстів.

– У збірну мене викликають вдруге, – каже Микита. – У порівнянні з попереднім приїздом колектив став дружелюбнішим. Відчувається, що поступово стабілізується гра команди. По-перше, нас підсилили окремі гравці. По-друге, з кожним наступним тренуванням з’являється зіграність.

– Зі списку хокеїстів, який приїхав у юнацьку збірну на лютневі збори, вас, мабуть, очікувалося побачити найменше. Бо ж виступаєте в США.

– Мені випала нагода і було гріх не приїхати. Я наймолодший гравець у збірній до 18 років. Раз мені довіряють, не можна втрачати нагоди. Мій нинішній клуб «Есмарк Старс» (виступає в лізі NAPHL для юнаків до 16 років – авт.) поставився до того, що його гравця викликають у збірну, з прихильністю. Проблем з тим, щоб відлучитися для поїздки в Україну, не було.

– У США ви вже змінили дві команди. Встигли адаптуватися до тамтешнього хокею?

– В «Есмарк Старс» дуже класний колектив. До мене поставилися вельми прихильно з самого початку, коли постала потреба вдосконалювати англійську мову. Також швидко адаптувався у команді.

– В «Есмарку», судячи з ростера, майже всі хлопці місцеві.

– Але є росіянин Ілля Жданов. У командах молодшого віку є українці – Віталій Ульянов, Влад Бомазюк. Вони грають за команду 2007 року народження. Я виступаю за 2005 рік, тобто за команду, на рік старшу. Хлопці з України і Жданов – наразі моє основне коло спілкування. Хоча з американцями теж спілкуюся непогано. Англійську вже вивчив доволі добре. Якщо хочеш заграти у США, без знання мови ніяк. Причому говорити навчився вже на місці. З України приїхав, знаючи хіба окремі фрази чи слова англійською.

– В хокейному розумінні Америка виявилася такою, як ви очікували?

– Звісно. Мене там все вражає. Безцінний досвід, який, певен, знадобиться впродовж усієї кар’єри, де б я в дорослому хокеї не закріпився. Тим паче, що я виступаю у старшій на рік команді, у найвищій лізі ААА. Поки результативність, звичайно, не така як в Україні (в торішньому кадетському чемпіонаті України Микита був одним із найкращих бомбардирів – авт.). Але при цьому відчуваю, що за ці кілька місяців у США сильно виріс у хокейних аспектах. Це додає мені впевненості. Радий, що мене помітили тренери юнацької збірної. Сподіваюся, це перший щабель, а в майбутньому, через пару років доросту до виклику в національну збірну. Це моя мрія.

– Є версія, що в Північній Америці тренери не вчать грати в хокей. Туди треба потрапляти технічно обученим. Це так?

– Не знаю, як в інших командах, але мені пощастило потрапити до дуже хорошого тренера Юрія Кривохижі. Він родом з Білорусі, багато працює зі мною індивідуально, допомагає порадами. Зрештою, допомагає не лише мені, а й іншим хлопцям. У тренерському аспекті мені взагалі дуже щастить. У «Соколі» теж працював з надзвичайно грамотним спеціалістом Андрієм Савченком. Андрій Миколайович сильно доклався до мого становлення, поки грав у Києві і продовжує допомагати вже на відстані. Його поради для мене дуже корисні. Ми постійно списуємося чи зідзвонюємося. Співпраця з Савченком дала великий поштовх моїй кар’єрі.

– Андрій Миколайович схильний вважати, що прогресувати ви чи Ігнат Пазій, який поїхав у США одночасно з вами, могли б і граючи за «Сокіл» 2006 року народження, котрий виступає в чемпіонатах України і Білорусі.

– Знаю. Але я дуже хотів спробувати себе у США. Думаю, в мене вийшло. Принаймні, поки підстав шкодувати про свій вибір не було. Не виключаю, що зміг би прогресувати й в Україні, тренуючись в Андрія Миколайовича. Але, мені здається, у США більше можливостей розкритися.

– До життя на великій відстані від батьків вже звикли?

– Мушу. Хоча скучаю, звісно. Тато моє рішення переїхати в Америку підтримав. Він теж вважає, що мені це буде корисно. Мама розлучалася дуже важко. Зараз ми всі тішимося, що завдяки моєму приїзду в збірну змогли побачитися. Батьки приїхали до мене до Києва. Не знаю, чи повернувшись з турніру в Литві зможу поїхати додому, в Калуш. Хотілося б, але як уже вийде. А в США живу з тренером. Такі умови раніше бачив у американських фільмах. Житло завжди чисте, охайне, люди дуже привітні, ніхто не створює й натяку на конфлікти. Відчуваю розуміння з одного слова.

– Відчули, що за ці півроку змінилися ментально?

– Дуже. Ментально я дуже виріс, став самостійнішим. Відчуваю, що став іншим у розумінні життя, хокею. П’ять місяців майже самостійного життя безслідно не минають.

Іван Вербицький, прес-аташе ФХУ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.