Вадим Червак – починав з Миколенком, вітається з Росіцкі, після скандалу у Ворсклі розчарований нашим футболом

Футбол

Інтерв’ю Любомира Кузьмяка із Вадимом Черваком, українським оборонцем чеського гранда – празької Спарти.

На дитячому та юнацькому рівнях він виступав за Динамо і Шахтар. У складі Ворскли навіть дебютував у Прем’єр-лізі, проте залишив Полтаву зі скандалом. Згодом вирушив у Чехію, де йому вдалося стати своїм.

Вадим Червак постійно бореться з обставинами та власним характером. Найважливіше, що сам це визнає. Ще більш важлива річ – його жага до боротьби. 22-річний захисник зараз переживає чергове випробування і каже, що не думає здаватися.

“Розчарувався в українському футболі”

– Вадиме, ви покинули Україну трохи більше трьох років тому. Чи не шкодуєте, що відважилися на такий крок і чи задоволені розвитком кар’єри?

– В будь-якому разі це правильне рішення. Коли їхав з України, то сам собі поставив за мету – або взагалі закінчити з футболом, або спробувати себе у Європі.

– Чому так категорично?

– Розчарувався в українському футболі. Не найкращим чином попрощався з полтавською Ворсклою, тому хотів щось змінити у своєму житті.

– Що не склалося у Полтаві?

– Мене звинувачували у речах, до яких я не мав стосунку. Вважав це несправедливим.

– Ще один аргумент на користь іноземного чемпіонату – кращі можливості для зростання?

– Саме так я думав протягом першого року своєї закордонної кар’єри. Але зараз я вважаю, що в Україні, можливо, у мене було б більше шансів. Особливо, якщо враховувати рівень нашої Прем’єр-ліги. Яскраво це простежується в контексті довіри до молодих гравців – це доволі позитивний тренд.

– Не шкодуєте, що поїхали тоді?

– Ні, я повинен був спробувати. Завжди хотів грати у Європі, отримати свій шанс. Просто треба розуміти, що тут завжди ставку робитимуть на місцевих і тільки згодом довірятимуть легіонеру.

– Життя у Європі вам подобається?

– Завжди тягне на Батьківщину. Українці – зовсім інші за менталітетом. У Чехії зустрічав багатьох лицемірів та нещирих людей. Хоча сам життєвий устрій імпонує. Умовно кажучи, ніхто не заглядає тобі у тарілку. Кожен сам за себе. У команді тут ні з ким не конфліктував, відносини у колективі чудові.

“У Спарті великий тиск, тут серйозні вимоги”

– Якщо вести мову про нинішню ситуацію, то ви перебуваєте у другій команді празької Спарти. Поборотися за місце у першій команді все ще реально?

– Думаю, що ні. Об’єктивно розумію, що це буде важко зробити. Я серйозно травмувався, отримав перелом. Нещодавно почав повноцінно пересуватися без милиць. Мій контракт зі Спартою діє до літа. Сподіваюся, що швидко відновлюся і повернуся у гру.

– За яких обставин травмувалися?

– На 90-й хвилині вигравали на виїзді 2:0. На фланзі поїхала ліва опорна нога. Невдало впав на неї і відчув сильний хрускіт. Зрозумів, що зламав ногу. На щастя, все минулося без операції.

– Які напрями розвитку кар’єри вважатимете пріоритетними?

– Головне, щоб це був вищий дивізіон. Сподіваюся отримати свій шанс та проявити себе. Усвідомлюю, що буде непросто. У Спарті великий тиск, до того ж на моїй позиції центрального захисника. Це відомий клуб, тут серйозні вимоги.

– У другій команді вам довелося працювати з Міхалом Горняком, місцевою легендою. Свого часу ваш тренер брав участь у всіх чотирьох матчах Спарти проти київського Динамо на початку 90-х. Спогадами не ділився?

– Горняк і взяв мене у Спарту, працював другим тренером. Тоді ми неодноразово спілкувалися. Запам’ятав його фразу: “Якби ми пройшли тоді Динамо, то я б зараз ні про що не турбувався”. Мовляв, грошей вистачило б до кінця життя. Однак того вечора Динамо перестріляло Спарту по пенальті і вийшло у груповий турнір Ліги чемпіонів.

– Як швидко ви опанували чеську мову?

– Після двох місяців перебування тут я повністю розумів її. Ще через місяць вільно розмовляв. З репетитором, якого Спарта виділила, навіть не займався. Раз сходив і все. Більше допомагало перебування у колективі. Я не боявся розмовляти, помилятися – і так шліфував свої навички.

“Росіцкі справив особливе враження”

– Спортивним директором Спарти є Томаш Росіцкі. Доводилося спілкуватися з чеською легендою?

– Росіцкі виконує важливі функції у клубі, на ньому безліч питань. Це дуже приємна людина. Коли бачив мене, то завжди вітався, запитував, як справи. Справив на мене особливе враження.

– Як щодо головного тренера Павела Врби?

– Неодноразово тренувався під його керівництвом. Вважаю його сильним фахівцем. Думаю, у Спарти велике майбутнє з ним. Жодних образ на нього немає, усі претензії можу адресувати собі.

– Коли ви підписували контракт зі Спартою, то розраховували на роль гравця першої команди. Все починалося непогано – ви їздили на збори в Марбелью у 2019-му. Чому далі не склалося?

– Завадили непорозуміння з агентом. Взагалі, трансфер у Чехію допоміг організувати мій тренер Віталій Косовський, а не мій агент. Щоправда, потім з’явився інтерес у словацької Жиліни, я хотів туди їхати. Агент переконував, що варто спробувати себе на зборах зі Спартою. Хоча я розумів, що просто витрачатиму час і не зможу виграти конкуренцію. Разом з тим, виглядав на зборах непогано. Коли повернувся зі зборів, то Жиліна вже підписала на мою позицію грузина Луку Лочошвілі, якого я ще з часів Динамо знаю. У Спарті шансів я не отримував, велися розмови про оренду в Злін. Вона теж зірвалася.

– Врешті-решт ви опинилися у друголіговому Влашимі.

– Не хотів туди йти. Усі навколо переконували, що там зовсім інший футбол, яма, ніяких можливостей для зростання. Однак агент переконав і я поїхав у Влашим. Я почав перейматися зайвими питаннями, обіцянки не відповідали дійсності. Замість думок про футбол я переймався не тим. Визнаю, це помилки молодості.

– Після чеського Влашима був словацький Земплін. Період зі знаком “плюс” чи “мінус”?

– У Словаччині було легко, але знову ж таки я приїхав туди не готовим. Проблема виключно в мені. Плюс, домовленості були інші. Відіграв 5 матчів в основі, ще дві гри провів на лаві запасних. Після цього я зібрав речі і поїхав додому, тому що не розумів, у чому справа.

– Не витримали?

– Увесь тиждень тренуюся на уколах, готуюся до гри, тренер переконує, що я вийду у складі, а тоді просто ігнорує. Не розумів такого підходу. Деколи просто бракувало людських відносин, коли до тебе можуть підійти та наголосити на певних проблемах. Для чого я тоді потрібен цій команді?

“Лікарі в один голос запевняли, що з футболом я закінчив”

– Як минуло ваше дитинство?

– Моє рідне місто – Монастириська на Тернопільщині. Спогади про дитячі роки дуже круті. Маленьке місто, жодної метушні. Перестрибнув через паркан і вже стадіоні – увесь день там проводив. Звичайно, я змушений був з часом розвиватися і шукати себе далі, але в плані старту цього рівня вистачало.

– Далі був Івано-Франківськ?

– Так склалися обставини, що сім’я змушена була переїхати – я сприймав усе це з великими переживаннями. Проте одразу потрапив у Прикарпаття, продовжив свій розвиток. Одного разу поїхали на турнір у Словаччину, де грали проти Динамо. Згодом мені зателефонував тренер киян Юрій Лень і запитав, чи я не хочу з’їздити до Києва на перегляд. То була реалізація моєї мрії.

– Скільки вам було років на той момент?

– Здається, 12 чи 13. Спершу було важко у столиці, просто нереально. Перші два тижні впрошував батьків, щоб забрали мене назад. Реально дзвонив щодня і просив. На щастя, пережив це все і адаптувався.

– Разом з вами розпочинав Віталій Миколенко. Що пам’ятаєте про нього?

– Коли я приїхав, то Віталік вже перебував у команді. Він завжди був розумним та хитрим хлопцем, але я не міг би тоді сказати, що Віталік буде таким потужним у фізичному плані. Усі ми були справжньою сім’єю. На жаль, згодом у мене почалися проблеми зі спиною – в U-19 на мене не розраховували.

– Наскільки серйозними виявилися проблеми зі здоров’ям?

– Дуже серйозними. Лікарі в один голос запевняли, що з футболом я закінчив. А керівник академії Олександр Іщенко запропонував піти в оренду і там лікуватися. Я повернувся додому, поступово одужав. Мені запропонували поїхати на перегляд у Шахтар. Але там теж не все було легко – жодного матчу за донецьку команду я не зіграв.

– У чому справа?

– Пройшов збори, підписав контракт. Перед початком чемпіонату зробили обстеження – виявили проблеми з серцем. Діагностували недоліки у ритмі роботи серця. Знову чув від усіх, що у футбол більше не гратиму. Сам клуб поставився до мене з повагою – півроку чекали, сподівалися на позитивні зміни.

– Вони не настали?

– Ні, тому контракт розірвали, а я повернувся додому.

“Дебют із Шахтарем? Навіть злякатися не встиг”

– Стільки випробувань і страждань – не думали, що варто закінчувати?

– Задумувався. У такому віці ти психологічно нестійкий, ламаєшся. Однак віра завжди була, я сподівався, що знайду вихід.

– Знайшли його у Полтаві?

– Так. Поїхав туди, там проблем із серцем не виявили, переріс той момент, очевидно. У Ворсклі теж було непросто. Зовсім інший рівень, почалися непорозуміння з тренером. У мене важкий характер, визнаю. Хоча той же тренер, Вадим Мандрієвський, чимало мене навчив. Не скажу цього про наставника дублюючого складу Олександра Омельчука.

– Як виглядав ваш шлях в основну команду?

– Кількох хлопців взяли з юнацької команди в дубль, у тому числі й мене. Після одного з поєдинків Василь Сачко забрав мене у заявку “основи”.

– Незабаром відбувся дебют. Що відчували, коли виходили в УПЛ проти Шахтаря?

– Навіть злякатися не встиг. Вийшов на заміну наприкінці зустрічі. Усе, що відклалося в пам’яті – жахливий газон.

– У який момент почалися проблеми у Ворсклі?

– Коли стартували переговори щодо нового контракту. Мене не влаштували умови, які запропонували у клубі, тому я відмовився підписувати нову угоду. Мене ще навіть в “основу” Сачко знову запросив, але на тренуванні поставив мене на позицію центрфорварда. Потім я вислухав зауваження, мовляв, я не старався. Дивно усе це було.

– Ви згадували про труднощі в роботі з Омельчуком. У чому вони проявлялися?

– Після одного з матчів за дубль мене звинуватили у нечесних іграх. Хоча аналіз ТТД доводив протилежне. Я такими справами ніколи не займався, тому не збирався вислуховувати на свою адресу такі гучні слова. Коли намагався відстояти своє ім’я – жодної підтримки від клубу я не отримав.

– У вашому житті траплялося вдосталь серйозних випробувань. Ніколи не опускаєте руки?

– Завжди кажу, що в кожного своя дорога і кожен несе свій хрест. У мене він нелегкий, зрештою, як і в кожного. Я маю амбіції та бажання. Передусім хочу довести собі, що я можу грати на високому рівні.

Футбол 24

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.