Іван Іванченко – колишній гравець івано-франківського “Спартака”/”Прикарпаття”.
В складі івано-франківської команди полтавчанин Іван Іванченко провів 2 сезони (1980-1981), у яких зіграв 96 матчів та відзначився 23 забитими м’ячами у чемпіонаті та розіграші Кубку СРСР, ставши кращим бомбардиром команди в 1981р. – 13 м’ячів.
– Після кількох хороших сезонів у складі полтавського «Колосу» ви переходите в івано-франківський «Спартак». Хотіли змінити обстановку й спробувати себе на більш високому рівні?
– У «Колосі» була черга на отримання квартир. Першим стояв Борис Карпенко, а я – другим. Боря свою квартиру у підсумку отримав. А моє питання ніяк не вирішувалося, хоча обіцяли. Врешті, опинився в ситуації, коли, по суті, не було де жити.
У 1979-му році приїхав представник «Спартака» й повідомив, що команду прийняв Валентин Якович Тугарин, який хоче бачити мене в складі. Також сказав, що якщо я переїду в Івано-Франківськ, то мені відразу дадуть житло. Я приїхав у неділю, а вже в понеділок обрав квартиру, в якій жив з сім’єю, поки виступав за «Спартак».
– У плані менталітету людей Івано-Франківськ і Полтава сильно відрізнялися?
– Коли ми з товаришем тільки прилетіли в Івано-Франківськ, то потрапили на обід команди в ресторан, куди нас привезли прямо з аеропорту. Я зайшов, сказав: «Приятного аппетита!» й сів. А один з молодих прокоментував: «О, москаля привезли!». Я відповідаю: «Ти ж карту бачив, межі України знаєш. Москалі трохи далі». А він каже: «Так потрібно казати «Смачного». Кажу: «От тепер буду казати смачного». Але в цілому прийняли мене в команді добре.
Відразу поставили в двохсторонку. Часто гравці, потрапивши в такі умови, починають хвилюватися, що заважає показати хорошу гру. Я ж уже знав кількох партнерів по команді, зокрема, Колю Пристая й Богдана Мороза, тому не хвилювався й зумів добре себе проявити.
У майбутньому, бувало, жартували: «О, «полтавська галушка». А я відповідав: «Краще «полтавська галушка», ніж москаль».
– По умовам для роботи Івано-Франківськ набагато випереджав Полтаву?
– Фінансові умови були кращими. Після 160 рублів у Полтаві в Івано-Франківську я став отримувати 250. Преміальні залежали від сили суперника. Наприклад, за перемогу в Кемерово над «Кузбасом» нам заплатили по 200 рублів. Така ж сума виплачувалася за перемогу вдома над командами з першої «п’ятірки».
Якщо говорити про умови для тренувань, то в Полтаві була база в Лісних Полянах з хорошими житловими умовами й харчуванням, проте без повноцінного тренувального поля.
В Івано-Франківську була база десь в п’ятнадцяти кілометрах від міста в напрямку Калуша. Двоповерхова будівля, в номерах жили по двоє. Тренувальне поле непогане, їжу на місці не готували – привозили в їдальню. Найголовніше – тренуватися було де.
