Кар’єра гравця «Металіста 1925» – як кіно: був в «Динамо» і «Шахтарі», вивчив чеську в «Спарті», штовхнув арбітриню.
Захисник зіграв у воротах в УПЛ, хоча міг взагалі закінчити з футболом.
Захиснику «Металіста 1925» Вадиму Черваку лише 24 роки, а в нього вже дуже яскрава історія в футболі:
– встиг побувати в академії і «Динамо», і «Шахтаря»;
– мав проблеми зі спиною та серцем, через які міг закінчити кар’єру;
– скуштував легіонерського хліба в «Спарті», де встиг вивчити чеську мову;
– потрапив в скандал, коли штовхнув арбітриню – і отримав довготривалу дискваліфікацію та залишився без контракту в «Поліссі»;
– все одно потрапив в УПЛ – його підібрав «Металіст 1925»;
– а нещодавно навіть встиг зіграти в воротах в матчі чемпіонату.
Остання історія трапилася на початку жовтня. Голкіпер «Металіста 1925» Олег Мозіль отримав червону картку на 80-й хвилині матчу проти «Оболоні». На момент вилучення у харків’ян більше не залишалося замін. Тому місце у воротах зайняв захисник Вадим Червак.
«Ми тренерським штабом прийняли таке рішення. Думали, що, можливо, Євген Ткачук, але вирішили, що краще буде, якщо Червак», – сказав після гри виконувач обов’язків головного тренера «Металіста 1925» Едмар.
Харків’яни поступилися «Оболоні» 0:1, але гол пропустили ще до того, як Вадим став на ворота.
Ірина Козюпа поговорила з Вадимом Черваком про його яскраве футбольне життя.
«Раніше не грав на воротах. Олег Мозіль сказав, що я молодець»
З Черваком спілкуємось телефоном. Фоном звучить трансляція матчу «Динамо» – «Дніпро-1». Запитую, чи знає Вадим, що у нього спільного з Олів’є Жиру.
«Ні, – сміється захисник. – Хіба те, що він також грав на воротах. Читав про це. В матчі проти «Оболоні» особливо навіть не встиг подумати – все відбулося дуже швидко. Просто став грати у ворота. В мене часу не було щось там обдумувати чи переживати.
Це було рішення тренерського штабу. Тренер воротарів сказав, щоб я одягав рукавички і воротарський светр. Раніше не грав на воротах – це було вперше. Фізично було легко, але у плані психології важко і незвично.
На першому тренуванні після того матчу трохи пожартували та й забули. Олег Мозіль сказав, що я молодець. Якщо тренери знову скажуть зіграти на воротах, то без проблем зроблю це».
В академії «Динамо» грав з Миколенком і працював з іспанцем Босхом
Червак народився на Тернопільщині – в місті Монастириська. У 8 років родина переїхала в Івано-Франківськ, де Вадим почав займатися футболом в школі «Прикарпаття». А потім перейшов в академію «Динамо». Сам Вадим називає себе вихованцем киян.
«Ми грали на турнірі у Словаччині проти «Динамо». Після цього мені зателефонував тренер і запросив приїхати в Київ. Після перегляду мене взяли в «Динамо». У нас була прикольна команда і класний колектив. Останні два роки в академії ми взагалі нікому не програвали. Дуже приємні спогади про той час.
Багато хлопців з тієї команди грають у футбол зараз. Наприклад, Віталій Миколенко. Звичайно, стежу за ним. Він взагалі молодець. Напевно, один з тих, хто вже досягнув багато чого на цю мить, і залишився такою ж хорошою людиною. На той момент не сильно було помітно, хто заграє у футбол, а хто – ні. У нас не було для цього досвіду. Але тоді зібралася дуже цікава команда.
В нас був сильний тренерський склад – українці працювали разом з іспанськими фахівцями. Останні два роки, про які я вам казав, з нами був Альберто Босх (зараз він – асистент Сергія Реброва у збірній України – прим. Tribuna.com). Для мене він – один з найкращих тренерів. Босх привніс іспанську структуру гри, давав дуже багато у плані тактики. Ми по-іншому почали розуміти футбол після приходу Альберто. Дуже класні часи були».
«Лікарі говорили, що я не зможу грати у футбол»
Після академії «Динамо» Червак спробував себе в «Шахтарі» – провів там пів року.
«Я взагалі мав з футболом тоді закінчувати. Лікарі «Динамо» говорили, що в мене важка ситуація зі спиною і мені непросто буде грати у футбол. Я пів року взагалі не тренувався – лікувався. Мене дуже боліло і не проходило. А потім в один момент якось все минуло.
З’явилась можливість поїхати в «Шахтар». Там місяць спостерігали за спиною, як вона себе поведе в різних ситуаціях. Теж боялися ризикувати і брати мене, хоча в підсумку лікарі перевірили і сказали, що все нормально.
Так я потрапив у «Шахтар», хоча не зіграв там жодного офіційного матчу. Перед початком сезону, коли ми проходили медогляд, у мене виявили проблеми з серцем. Там просто був поганий ритм серця через те, що я тривалий час не тренувався, а потім почав швидко давати великі навантаження. Через це чуть-чуть був збій в кардіограмі – і ми розірвали контракт через пів року.
Лікарі теж говорили, що я не зможу грати у футбол. Але пройшло пів року і все, слава Богу, налагодилося. Коли були проблеми зі спиною, то я не вірив в те, що не зможу грати у футбол. А коли сказали про серце, то були чуть сумніви, але я не опустив руки і, на щастя, все налагодилося.
Зараз все чудово з серцем. Думаю, просто вік такий був – 16-17 років. Плюс я пів року не міг бігати через проблеми зі спиною. І серце по-іншому почало трохи працювати».
У «Спарті» вивчив чеську мову і познайомився з Томашем Росицьким
Після «Шахтаря» Вадим потрапив у «Ворсклу». У 2018 році дебютував за першу команду полтавчан в УПЛ якраз у матчі проти гірників. Того ж року приєднався до празької «Спарти».
«Теж випадково, – сміється Вадим. – Була змога поїхати в Чехію – грав на турнірі вільних агентів. Це Віталій Косовський, який тренував мене в «Динамо», допоміг – сказав, що є така можливість, якщо я хочу. Тоді я вже розірвав контракт з «Ворсклою», і в українському футболі не дуже хотілося залишатися на той момент.
В Чехії зіграли турнір вільних агентів, а тоді мене запросила «Спарта». Я був у команді, тренувався з першим складом, але зіграти в офіційних матчах не вдалося. Там були досить хороші гравці – майже всі збірники. Мусиш бути на чотири голови сильніше, щоб якусь довіру отримати. Без цього там дуже важко. Тим паче, що там більше своїх, чехів, тягнуть.
Мені здається, що за кордон вже потрібно їхати готовим футболістом. Хоча для мене це був досить цікавий досвід – багато там навчився, як футбольних, так і позафутбольних моментів. Загалом в Чехії мені сподобалося.
Коли ти в чужій країні сам, то тобі треба швидко вивчити мову, адаптуватися. Словом, вийшов в Чехії із зони комфорту. Вивчив там чеську мову, познайомився з багатьма людьми – хорошими тренерами та футболістами, з якими по сьогоднішній день підтримую зв’язок.
Знаю чеську мову дуже добре – можу вільно нею спілкуватися. Плюс-мінус почав розуміти її через два місяці після переїзду, а через три вже говорив. Але я жодного разу не ходив до репетитора. Вчив мову чисто в команді, запитував футболістів. Спочатку всі сміялися, коли я говорив якісь слова, але мені не важко було її вивчити. Можливо, тому що там багато слів схожих до наших. Англійську розумію, але мені складно нею говорити. Ця мова мені чомусь важко дається.
У «Спарті» я більше з легіонерами потоваришував – Срджаном Плавшичем та Петаром Мусою, який зараз у «Бенфіці» грає. Це два моїх хороших друга, з якими я спілкуюся. Ще дружу з Ельдаром Чивичем з «Ференцвароша». Прикольні такі пацани.
З тренерів у мене був Міхал Горняк, який виграв багато титулів зі «Спартою» в якості гравця. Томаш Росицький був у нас спортивним директором – він приходив і спокійно спілкувався. Він добре мене знав – дуже крутий мужик. Це дві людини, з яких я брав приклад, і які багато мені дали».
«Було багато негативу в мій бік – навіть задумався, чи зможу взагалі повернутися у футбол»
У Вадима галочка в інстаграмі та 10,9 тисячі підписників, але закритий акаунт. А у фейсбук футболіст поставив напис на обкладинку: «Ви знаєте моє ім’я, але не мою історію».
«Закрив соцмережі – немає що там показувати. Та і загалом я там не дуже активний. Стало нецікаво сидіти в соцмережах. Більше зараз думаю про футбол, ніж про такі речі.
Інстаграм я закрив вже давно – після того, як все більш-менш стабілізувалося після тієї ситуації з арбітринею».
Червак став широко відомим в українському футболі, коли потрапив у скандал під час матчу «Полісся» із запорізьким «Металургом». Захисник штовхнув головну арбітриню Софію Причину у спину, за що отримав червону картку на 90+1-й хвилині.
«Це були емоції. Я вже давним-давно говорив, що не мав ніякого навмисного наміру так вчинити. Просто накрили емоції – дуже тоді хотілося виграти. За всю гру емоції назбиралися і вилізли наприкінці. Я б в житті так навмисно не хотів би зробити і не зробив би. Чиста випадковість.
Значить мені потрібно було пройти цей період в житті – досить важкий період. Мабуть, один з найважчих. Слава Богу, поряд були близькі люди. Багато чого побачив за цей час. Також побачив, хто твій справжній друг, а хто тільки здавався ним. Багато хто відвернувся від мене в той момент і не хотів спілкуватися зі мною.
Було багато негативу в мій бік – навіть задумався, чи зможу взагалі повернутися у футбол. Перші два тижні після цього були дуже складні. Дякувати Богу, що були люди, які мене підтримали. Пам’ятаю, як Євген Левченко написав мені досить теплі слова, за що я йому дуже дякую. Навіть скинув свій номер. Сказав, якщо будуть якісь питання, то можу йому зателефонувати і просто поговорити. Було дуже приємно почути підтримку від такої людини.
Зрозумів, що ситуація вже сталася, і нікуди від цього не дінешся. Треба визнати свою помилку і рухатися далі».
Жорстке покарання для гравця «Полісся», який штовхнув суддю: пів року без футболу та розірваний контракт з клубом.
Після цього інциденту «Полісся» оголосило про розірвання контракту з Черваком, а КДК відсторонив гравця від участі у змаганнях на шість місяців. Згодом Вадим перейшов у «Металіст 1925». Перед контрольним матчем проти «Вереса» футболіст вибачився перед Софією і подарував арбітрині букет квітів. Причина якраз судила цей матч.
«Помилятись можуть всі… Визнати помилку – одиниці. Думаю, на цьому можна ставити крапку», – написала дівчина у своєму інстаграмі.
«Не сказав би, що я випав з футболу – буквально через тиждень вже тренувався з «Металістом 1925». Просто не грав у матчах до кінця сезону – пропустив десь 10 ігор. Це майже три місяці.
Після цього випадку у нас був вихідний у «Поліссі», я поїхав і вже не повертався в команду. «Металіст 1925» – це один клуб, який протягнув мені руку. Колектив мене нормально прийняв – пацани не засуджували. Дякую керівникам «Металіста 1925» і всім людям, завдяки яким я туди потрапив.
Сподіваюся, що надалі буду все робити для цього клубу, щоб віддячити за те, що вони від мене не відвернулися. В той момент настільки всі були проти мене, що я пішов би в будь-яку команду, яка б мене запросила. А коли тебе бере до себе такий хороший клуб, як «Металіст 1925», який грає в УПЛ, то в мене взагалі сумнівів не було. Тоді з’явилася надія, що я можу гідно повернутися у футбол, і натхнення працювати.
Я винен у цій ситуації – це 100%. Це був поганий вчинок. Такого більше не повториться – це 100%. Я більше в житті до арбітрів не буду бігти.
Ми поговорили з Софією – вона мене пробачила, і ніяких питань до мене немає. Ми закрили цю історію».
