Сезон 2021/22 для івано-франківського клубу почався з епічної перемоги 6:0 в Ужгороді, за підсумками шести з 20-ти турів літньо-осінньої частини сезону Прикарпаття входило в п’ятірку найкращих і зараз зимує на сьомому місці з мінімальним відставанням від групи лідерів. У чому причина такого прогресу команди, близько 90% гравців якої – місцеві вихованці?
Помічник головного тренера Прикарпаття, «мозковий центр» тренерського штабу Василь Яцурак відповів на питання Sport Arena про це неоднозначне півріччя, де було і кілька феєричних матчів, і досить гіркі розгроми від Металіста, програші від Оболоні, Полісся та Олімпіка. А головне, що було – Прикарпаття переконалося, що може всерйоз боротися за вищі місця на заданому рівні.
«Стежимо за футболістами, які грають в інших командах, але є уродженцями нашого краю»
– Василю Івановичу, для вас самих стало сюрпризом, що команда завелася і після минулого сезону продемонструвала відчутний прогрес?
– Хочу сказати, що стоїть задача збудувати в Прикарпатті боєздатний колектив на рівні Першої ліги ‒ причому, саме на базі вихованців прикарпатського футболу. Ми виконали зараз велику роботу, переглянувши багато футболістів з аматорського футболу. Постійно спілкуємося з футболістами, які грають в інших командах, але є уродженцями нашого краю. Їхній прихід у нашу команду можливий, навіть вірогідний. На сьогодні тренерський штаб Прикарпаття постійно моніторить низку гравців із нашого краю, які грають як у командах більш високого рівня, так і в аматорських колективах (за умови, що вони мають хороші спортивні перспективи).
– Наскільки ведеться робота у пошуку своїх земляків у клубах Прем’єр-ліги? Адже не секрет, що абсолютна більшість найталановитіших молодих футболістів збирається на контрактах у клубах УПЛ. Чи є такі краяни, як Семотюк, який був в Динамо і Арсеналі, чи можливо ще хтось, кого ви можете вести і запросити до себе з клубів УПЛ?
– На даний момент ведуться переговори щодо повернення в нашу команду Богдана Оринчака — це мій вихованець, з ним спілкуємося. Є уродженці Франківщини, які не грають у Русі, так що, скоріше за все, будемо брати їх на збори в зимовий період, можемо в оренду їх взяти, якщо вони будуть достойно виглядати на зборах.
– А в цілому чи задоволені співпрацею з футбольним клубом Рух? Адже ви взяли Леня і Рудюка зовсім молодими гравцями, вклали зусилля, щоб вони адаптувалися на дорослому рівні. Чи не заберуть їх відразу і таким чином нівелюють проведену роботу?
– Якщо чесно, то задоволені роботою в такому напрямку. Лень більшість ігор зіграв, він молодий, але вже досвідчений. Рудюк непогано виглядав в перших матчах. Тому вони нам допомогли. Тому ця співпраця йде на користь команді.
– А вони залишають команду зараз? Приєднуються на зборах до Руху?
– Вони залишаються з нами на весняну частину. Будуть з нами приймати участь у зборах.
– Загалом, очікували такого результату? Адже відносно недавно команда боролася за виживання, а зараз серйозно бореться за місце в першій п’ятірці…
– Якщо взяти загалом, то тяжко щось казати. Старалися в тому напрямку працювати, знали про формат Першої ліги — чотири команди вилітають, п’ята ‒ грає перехідну гру, тому старалися боротися, бути у вісімці чи десятці. Виходили на кожну гру, щоб здобути позитивний результат.
– Із кінця 90-х прикарпатський футбол не представлений на найвищому рівні, а окрім того, що формат Першої ліги передбачає виліт п’яти команд, ще чотири клуби мають шанс поборотися за підвищення в класі. Чи стоять такі завдання зараз?
– Після останньої гри з Волинню (поразка з різницею в один м’яч у Луцьку при нереалізованому пенальті, ‒ прим. Sport Arena) сказав хлопцям, що треба зробити правильні висновки. Не зупинятися на цьому, рухатися далі, добре відпочити. У весняній частині треба боротися за п’ятірку, а там вже як дасть Бог — як вийде.
– Чи всі із нинішньої команди увійдуть з нею у весняну частину сезону? Чи є гравці, які на сьогодні не підійшли команді і покинуть її?
– Так, на даний момент з чотирма гравцями працюємо над тим, щоб розірвати контракти. Це Іван Пастух, Микола Сікач, Роман Толочко і Богдан Мицик. Ще подивимося по зборах, може, два-три футболісти до них приєднаються.
– Втрати – це не лише гравці, які пішли, а й гравці, які травмувалися. Через це був відсутній Роман Борисевич, відомий своїм універсалізмом і досвідом. Як у нього йде процес відновлення, коли ви на нього зможете розраховувати?
– Я з ним спілкувався, він працює індивідуально, відновлюється. Як він сказав, після Нового року буде приступати до роботи в загальній групі. Процес відновлення у нього йде, він хлопець із характером, працює над собою. Думаю, що до весняної частини чемпіонату має бути готовим. Але ще покажуть збори, як він буде виглядати і почувати себе, бо травма серйозна — хрестоподібні зв’язки, меніск, цілий букет. Але Роман за собою слідкує, працює, тому у нього проблем не буде.
«Збори в Моршині все показали»
– Прикарпаття називають Командою рідного краю, але відстоювати це звання дуже непросто, тому що черпати до кінця надра обласного футболу можна, якщо ви не ставите амбітних завдань. А нові завдання вимагають нової якості підсилення. Чи не боїтеся, що підходите до розвилки, де вам доведеться запрошувати гравців з інших областей і, при всій повазі, не таких, які були раніше, а набагато вищого рівня?
– Хотілося б, ми зараз над цим працюємо. Прикарпаття було Командою рідного краю, але за цей рік ми це трішки зламали, тому що рівень аматорського й обласного футболу зараз не такий високий, щоб новачки відразу вливалися в Першу лігу. Нема таких футболістів, щоб одразу закріпилися в першій команді та ще й її підсилили. Треба буде ламати цю традицію.
– Значний вектор у роботі клубу — це розкриття місцевих футболістів. Приємно відзначити багато відкриттів — Семотюк, Воробчак, які раніше були відомі лише в молодіжному або аматорському футболі, а зараз вже цілком відповідають рівню Першої ліги. Яку роботу конкретно з цими хлопцями проводили, як знаходили їм оптимальні позиції? Семотюк взагалі приходив форвардом, пізніше його на інсайда ставили, а тепер він у вас центральний півзахисник.
– Перед сезоном були збори в Моршині, вони все показали. Подивилися по іграх: треба посилювати центральну зону. Ось і звернули увагу на Семотюка. В нього є здібності до відбору м’яча, здорово грає на перехватах. Ще на зборах поговорив з ним один на один, грали з Нивою (Тернопіль), потім ще дві-три гри — так і перевів його у центральну зону, на позицію опорного хава.
– Чи відразу гравець повірив у свою перспективність на цій позиції? Не секрет, що атакувальні гравці часто не хочуть так опускатися, мінятися…
– Ні, він не заперечував. Де скажуть — там він і буде грати. Він боєць, з характером.
– Суттєва проблема вашої команди полягає в тому, що обмаль матчів у сезоні ви грали оптимальним складом. У чому причина травматизму? То Волошинович випадав, то флангові захисники, то ще на когось не могли розраховувати. Фактично, в дуже багатьох матчах Прикарпаття грало в неоптимальному складі.
– По Волошиновичу — у нього були проблеми зі здоров’ям, грип. Француз у перших турах випав, у матчі з Металістом отримав травму — надірвав зв’язку, потів два місяці лікувався. Квасний після шостого туру підключився до нас, наче влився в колектив, але на другу-третю гру відчув біль у коліні. А так, в основному, випадали через хвороби. Якщо не брати Борисевича, то важка травма була лише у Француза, більше таких серйозних випадків не було у цьому чемпіонаті.
– Були кілька проблемних позицій у команди: фланговий захисник, той же опорник…
– Так, була проблема з фланговими захисниками і опорниками. Якщо Семотюк вибував, то була проблема в середині поля. Потім ми Сондея змістили в центр поля. Потрібно посилювати кожну ланку, щоб була здорова конкуренція. Як показує статистика — в заключні 15 хвилин ми ні одного м’яча не забили, а гравці, які виходили на заміну не підсилювали гру.
– Напевно, неприємно ставити лівоногого Писка на правий фланг оборони?
– Це було вимушено. В грі з Оболонню ми його змістили, тому що була проблема на правому фланзі, Квасний отримав травму, тому ті три останні гри потрібно було ставити Писка або Пастуха.
«Марцінків дуже переживає за команду. Такого мера ще треба пошукати»
– Існує думка, що в нинішній Першій лізі підібрані рівні команди. Навіть той же Ужгород, який отримав болючий урок від Прикарпаття (6:0 на полі суперника в стартовому турі), по ходу сезону вирівнявся. Вам не здається, що в цій рівності криється проблема, адже неможливо спрогнозувати хто і як завершить, і немає сталості та передбачуваності? Слизький чемпіонат виходить.
– Дуже слизький, я такого чемпіонату давно не бачив. Металіст — це виключення, а так з другого по шістнадцяти місця — всі команди однакові, виходять, б’ються в кожній грі за шість очок. Неважливо, хто де знаходиться — всі рівні.
– Раніше ми називали Прикарпаття «домашньою командою», але в цьому чемпіонаті все вирівнялося. Навпаки, здалося під кінець сезону, що з’явилася впевненість і сміливість у виїзних матчах. Де ви не добрали свої очки? В яких поєдинках Прикарпаття розраховувало на кращу турнірну долю?
– Були провальні домашні ігри: з Гірником-Спорт, Оболонню, проте й на виїзді траплялися дуже прикрі невдачі – як приклад, остання гра з Волинню. Особливо в ній випустили перемогу з рук. Але це футбол, від цього ніхто не застрахований.
– Чи дійсно гранди настільки сильніші від усіх інших? Маю на увазі Металіст і Кривбас. Чи все не так, як може здаватися по рахунку?
– Металіст — сильніший, він на початку не був таким, але потім підтягнувся, там ротація постійна, дуже потужно виглядали останні шість-сім турів.
– Трішки здивувало у Харкові, коли Олег Рипан сказав на прес-конференції, що ваша команда проводила ротацію в грі з лідером, готуючись до Оболоні. Це прояв такого футбольного прагматизму з вашої сторони — що з Металістом і так нічого ловити?
– На кожну гру готуємося однаково, налаштовуємося тільки на позитивний результат. Такою була підготовка і до гри з Металістом.
– До певної міри, все вирішуватиме зимова перерва, тому що це час, коли хтось серйозно підсилиться, зробить ривок вперед, хтось гарно підготується і теж приємно здивує. Як Прикарпаття збирається проводити зимовий антракт, які запланували збори, турніри і де саме?
– Перший втягуючий збір запланували з 25 січня по 6 лютого 2022 року — він пройде тут, на місці, в Івано-Франківську. Другий збір ‒ в Яремче з 9 по 20 лютого включно. І з 23 лютого по 7 березня включно пройде ще один збір, на базі Руху. Тоді вже будемо готуватися до першої гри.
– Знаю, що деякі з аматорів з нетерпінням чекали проведення Кубка мера. Чи є плани по проведенню цього турніру?
– Ні, планів поки немає. Турнір не буде проведений.
– Мати настільки футбольного мера, як Марцінків — це виняткове благо, чи часто – важке випробування? Наскільки просто працювати з мером тренерському штабу і футболістам, якщо він присутній на кожному матчі, сам працював в організації спорту, має родичів-професіональних футболістів і, відповідно, глибоко в темі?
– Ні, не тяжко ‒ Руслан Романович дуже переживає за команду. Такого мера ще треба пошукати. З ним дуже приємно працювати, добре, що така людина є в цьому краї і любить так футбол.
– Прикарпаття наблизилося до того рубежа, коли дійсно не так далеко боротьба за плей-офф Прем’єр-ліги. Якщо раптом це трапиться і ви приємно здивуєте у другій частині, як почуватиме себе спорткомплекс «Рух», адже він явно не встигає за розвитком футбольного колективу Прикарпаття? Чи є в планах реконструкція?
– Зараз не можу відповісти на це питання, треба керівників питати, як вони це планують.
– На сьогодні там можна нормально проводити матчі?
– На сьогодні можна, якщо це Перша ліга. Але якщо буде Прем’єр-ліга — він не відповідає тим нормам.
– Як почалася ваша робота в тренерському штабі Прикарпаття, при якому головному тренері починали працювати?
– Я прийшов, коли Прикарпаття очолював Руслан Мостовий, царство небесне — через керівників порекомендували мене і він не заперечив. Тоді й почали працювати з ним, до кінця другого кола залишалося сім ігор. До цього працював у Тепловику, це було у 2015 році. Вибрали тоді мера Марцінківа, і він дотримався слова – як і обіцяв, відродив Прикарпаття. Саме на той час на базі Тепловика й ДЮСШ-3 почали створювати команду, яка б грала у Другій лізі. Це був короткий період.
– Це був дуже короткий, але важливий період, бо саме та команда і плюс-мінус зібрані вами футболісти перейшли в Другу лігу…
– Так, з того часу почалося відновлення команди, з 2015 року.
– Ви грали за Прикарпаття і за Лукор двадцять років тому. На сьогоднішній день набагато солідніше поставлена робота в МФК Прикарпаття?
– Якщо чесно, важко порівнювати. То були зовсім різні часи, зовсім різні чемпіонати України з футболу. Я одне скажу: для мене, як для людини, яка грала за івано-франківські команди, я починав тут, дуже важливо, що Прикарпаття відроджене. Завжди переживав і переживаю за цю команду.
– То були не найкращі часи, невдовзі команда вилетіла…
– Коли команди вилетіла, я вже в Лукорі грав. Тоді президентом був Сергій Чмихалов. Тоді все стабільно було: жили на базі, було харчування, проживання, екіпірування на вищому рівні, преміальні, зарплати… Все відповідало рівню Другої ліги. Він любив футбол, вкладав в нього кошти.
– А де він зараз?
– Чесно кажучи, не можу сказати. Давно не чути про нього. Тоді був такий період, що думали, будемо грати в Прем’єр-лізі.
– Чи до снаги Прикарпаттю та Івано-Франківську повернутися на найвищий вітчизняний футбольний рівень?
– Час покаже. А щоб відповісти на це, треба багато працювати й не зупинятися на досягнутому.
Артур ВАЛЕРКО, Sport Arena
