Василь Максимів: “Третій тайм” футболісти проводять аж до півночі”

Футбол

Інформаційна агенція «Брутальний футбол» розпочала свою роботу у 2012 році і за кілька місяців набула неабиякої популярності серед футболістів та уболівальників з усієї України через оригінальний підхід до навколофутбольної тематики, акцентуючи увагу на критиці та гуморі. Заснували «БФ» журналісти Северин Стецюк та Андрій Думич.

Вісім років тому у «Брутальному футболі» почав працювати і калушанин Василь Максимів, який запропонував створити серіал про аматорський футбол «Не футболіст». Ідею підтримали і у листопаді минулого року вийшла перша серія про старт сезону чемпіонату Калуського району між командами сіл Перекоси та Довгий Войнилів. Після дебютного випуску про серіал «Не футболіст» і його ведучого Василя Максиміва, а також і про Калуш та район заговорили далеко за межами Прикарпаття.

«Вікна» зустрілися з Василем Максимівим у звичній для нього локації — на калуському стадіоні «Хімік».

— Чесно скажу, я у такій ролі ще ніколи не був, — зізнається Василь. — Це моє перше в житті інтерв’ю. Якщо все буду правильно робити, то, надіюся, їх ще буде багато. Передумови для створення серіалу «Не футболіст» були дуже сприятливими, бо я дуже добре обізнаний із футбольним життям на рівні сільських команд. Я і сам ще граю за Довгий Войнилів у чемпіонаті району і як ніхто інший знаю про сільський футбол буквально все. Є сильніші команди, є слабші, але, насправді, сільський футбол всюди однаковий. Це особлива непідробна атмосфера і на полі, і на трибунах. Основним завданням було показати людям, з чого починається великий український футбол. А він починається якраз із сільських та містечкових команд. Починаючи із низів, можна дійти і до ПФЛ, і до Ліги Чемпіонів.

Ми граємо в селі, знімаємо в селі. Село залишилося селом — і я цьому дуже радий. Село є таким собі прикладом: як щось треба робити, а чого робити непотрібно. Першу серію ми творили дуже напружено, бо і вся наша знімальна група не знала, як сприйматиметься зйомка командами і глядачами. Ну, і самі футболісти з обережністю до цього ставилися. Я вже й не кажу про уболівальників, які ставилися до нас, можна сказати, досить вороже. Але з часом усе налагодилося. Футболісти, яких ніколи в житті не знімали на камеру, побачивши себе збоку, змогли оцінити себе і свою гру, і це для них виявилося корисно. До речі, ми знімали і показували все. Включно із «третім таймом». Цього вам не покажуть у жодній телепрограмі. Насправді ж, «третій тайм» він є всюди: і в аматорських лігах, і у професійних. Але такого, як це є у селі – нема ніде. Хлопці завершуючи матч, наприклад – у четвертій годині, «третій тайм» проводять аж до півночі. Отак прямо в бутсах, у футболках і трусах. А потім вже розходяться: хто на «кавалєрку», хто спати, бо завтра понеділок і треба йти на роботу. Оце і є справжнє футбольне життя, в якому немає хабарів і «договорняків».

У травні та в серпні відбулися товариські матчі між командами зірок шоу-бізнесу та зірок українського футболу на підтримку Збройних Сил України. Перша зустріч пройшла без особливої уваги медіа. Тоді було зібрано близько 300 тис. гриввень. Другий матч став темою чергової серії «Не футболіста». Відбувся він на Закарпатті, на базі ФК «Минай». В обох матчах за команду зірок шоу-бізнесу зіграв і Василь Максимів.

— За вісім років роботи у «Брутальному футболі» я зустрічався з багатьма відомими футболістами і тренерами, — каже Василь Максимів. – У когось брав інтерв’ю, з кимось — переписувався, дехто — мені телефонував з погрозами, бо у нас така програма, яка не всім «заходить». Тобто став трохи відомим у футбольних колах. Не знаю, яка я там вже «зірка», але мене запросили зіграти у цих матчах. Перед стартом на розминці я ще встиг трохи попрацювати для сюжету «Не футболіста». Якось так спонтанно вийшло запропонувати нападнику ФК «Минай» і збірної України Євгену Селезньову парі на пенальті. Якщо б я виграв, мав би змогу врізати Євгену Олександровичу смачного «пєндаля». Якщо б програв, то мав би збрити бороду і поголитися налисо. Добре, що у нас була нічия, бо мені би було дуже незручно виписувати «пєндаля» людині, яка забивала голи у півфіналі Ліги Європи. Ну, це легенда футболу, що тут скажеш. Звичайно ж, грати проти грандів українського футболу — завдання не з легких. Проте матч на стадіоні «Минаю» пройшов просто феєрично. Ми поступилися з мінімальним рахунком 7:8. На ньому ми зібрали 1 млн 116 тис грн, за які закупили і відправили на передову автівки для ЗСУ.

Василь Максимів вважає себе скоріше «не футболістом», ніж хорошим гравцем, хоча й виступає у чемпіонаті району. Каже, що у своїх 27 років міг би здобути набагато вищого рангу, але над цим треба було добряче попрацювати.

— Змалку я полюбив цю гру, ходив у ДЮСШ, кажуть, що навіть був перспективним. Але так уже склалося: батьки постійно були на роботі, за дитиною не було коли дивитися, бо потрібно було заробляти гроші на життя. У мене є маленький синок Максим Васильович, який є глядачем №1 серіалу «Не футболіст». Коли він виросте і захоче займатися спортом, наприклад, футболом, я буду робити все для того, щоб виховати його спортсменом. Насправді, це дуже важко. У мене є друзі, чиї діти вже виросли досить хорошими футболістами. Але все «впирається» у гроші і час. Для подальшого розвитку і росту потрібно їздити на змагання, відповідно харчуватися і таке інше. Батькам треба ходити на тренування, дружити з тренером, возити дітей на змагання, треба себе так заганяти, щоб знайти час і можливості займатися із дитиною, щоб у неї відкрилося спортивне майбутнє.

Звичайно ж, ми зараз усі переживаємо не найкращі часи, в Україні йде війна. Практично у кожній родині хтось воює, жінки з дітьми приїжджають на Захід, чоловіки залишаються на Сході. Тому я дуже радий, що моя сім’я уся в зборі і бажаю усім, щоб у кожного українця було так. Сьогодні — День Незалежності. Це слово, яке саме про себе говорить. Ми зараз бачимо, що Україна справді незалежна і ніхто у світі зараз не буде нам ставити свої умови. Тому що зараз зробилася така нація, нація українця, яка зараз уже не поступиться ні на крок і з часом вона буде набирати своєї гідності. Я вважаю, що сьогоднішня ситуація в Україні — це, грубо кажучи, плюс, тому що вона дала нам зрозуміти, хто ми є. Я хочу побажати українцям тільки перемоги. Миру не бажаю, бо це вже позаминуле слово, а тільки перемоги. І вона буде. Повірте мені, зараз наші хлопці щодня роблять усе можливе, щоб пришвидшити нашу перемогу, а ми їм тут допомагаємо. Просто — це питання часу. Але перемога обов’язково буде.

Вікна ІФ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.