Надія КОДОЛА: “росія увірвалась в нашу країну і вбиває наших людей”

Волейбол Пряма мова ТОП

Прикарпатська волейболістка Надія Кодола, яка нині захищає кольори казахстанського ВК “Алтай” в ексклюзивному інтерв’ю SPORT.IF.UA розповіла про перше чемпіонство в Казахстані та війну в Україні.

Минулого тижня ВК “Алтай” з Усть-Каменогорська, в складі якого виступає прикарпатська волейболістка Надія Кодола виборов звання чемпіона Казахстану. Для алтайців цей титул став четвертим (!) в сезоні, адже раніше вдалось тріумфувати у Кубку та Суперкубку Казахстану, а також в Клубному чемпіонаті Азії-2021. Про це і не тільки Надія розповіла в нашому інтерв’ю.

Надія, вітаю з чемпіонством! Які враження після перемоги в чемпіонаті Казахстану?
– Дякую, але відверто кажучи, тяжко говорити про якісь особисті враження, зважаючи на час, в якому ми живемо… Для команди та клубу це важлива перемога, результат нашої роботи. До кожної гри готувались з великою відповідальністю, викладались на повну і, як результат, вибороли чемпіонство.

Що цікаво, до “Алтаю” Ви перейшли зі складу “Жетису”, з яким зустрілись у фіналі. Чи було особливе налаштування на матчі проти колишніх одноклубниць?
– З нетерпінням очікувала ігор з “Жетису”, адже в цьому сезоні ми провели цікаві матчі з ними. Особливого налаштування не було, з усіма дівчатами та тренерським складом в мене хороші стосунки. Ми завжди раді бачити один одного, як на волейбольному майданчику, так і поза ним.

“Алтай” та “Жетису” в останні роки стали головними конкурентами в чемпіонаті Казахстану. На Вашу думку, чому поки іншим командам не вдається скласти конкуренцію цьому дуету?
– В цьому сезоні непогано проявила себе команда “Куаниш”, де грають українки Карина Денисова і Тетяна Яцків. Вони мали всі шанси зіграти з нами в фіналі. Але трохи не вистачило сил в півфінальних іграх проти того ж таки “Жетису”. В цілому, напевно конкуренція все ж таки залежить від бюджету команд.

Ви вдруге поспіль визнані найкращою догравальницею чемпіонату Казахстану. Що для вас означає подібне визнання?
– Завжди приємно отримувати особисті нагороди, вони додають сил тоді, коли опускаються руки.

Матчі вирішального плей-офф відбулись в Талдикоргані саме тоді, коли в Україні вже йшла війна. Складно було налаштуватись на фінальні поєдинки?
– Це мій перший фінал, коли я не думала про ігри… Якогось настрою особливого, фінального як було раніше, взагалі не відчувала. Від цього напевно і враження про чемпіонство у мене були як після звичайних ігор. Дуже дивні відчуття.

Як і де Вас застала звістка про війну в Україні?
– На той час, як все розпочалось, ми були з командою на останньому турі в Петропавловську. У нас різниця в часі з Україною +4 години. Тож зразу після сніданку почала читати новини, телефонувати до батьків, чоловіка. Здавалось, що це якийсь сон.

Чи могли повірити, що таке можливо в 21-му столітті?
– Після 2014-го могла повірити, але не в такому масштабі. Говорили, що вже після Олімпійських Ігор 20-го лютого буде вторгнення. Але ті розмови не сприймались серйозно.

Як в цілому в Казахстані ставляться до ситуації в Україні?
– Насправді, по-різному ставляться. Більшість за Україну і вірить в нашу перемогу. Але зустрічались і ті, хто повністю підтримують “руський мір”.

Чи відчуваєте підтримку партнерок по команді та пересічних людей?
– В команді так, звісно, всі хвилюються, підтримують. Дуже багато приходить повідомлень з підтримкою від місцевих, з якими я навіть не знайома. Вони висловлюють слова співчуття і надії на наше світле майбутнє.

Слідкуєте за новинами з України?
– Звісно, слідкую, намагаюсь бути на зв’язку з друзями та рідними, які залишились в Україні.

Чи підтримуєте зв’язок з партнерками по національній збірній?
– Так, підтримую. З Іриною Трушкіною, яка залишилась з сім’єю в Южному, з Юлією Герасимовою, яка залишилась в Дніпрі. З ними постійно на зв’язку, багатьом іншим писала, як справи і де знаходяться.

Кілька українських волейболістів та волейболісток залишили росію з початком повномасштабного вторгнення. Як ставитесь до такого рішення колег?
– Повністю підтримую їх рішення. Скоріше б, я не зрозуміла, якби вони залишились і надалі працювали там. Це моя особиста думка.

Також FIVB та CEV (міжнародні федерації волейболу – ред.) перенесли всі змагання під егідою організацій з росії, а також дискваліфікували всі клуби та збірні з міжнародних змагань. Підтримуєте таке рішення?
– Звісно, підтримую дискваліфікацію російських команд. Багато хто каже, що спорт поза політикою, але це не так – особливо зараз, коли росія увірвалась в нашу країну і вбиває наших людей, дітей. Спорт в росії має нести відповідальність за свою державу і за свого президента.

Ви грали у кількох європейських клубах. Виражають слова підтримки колеги з інших країн?
– Завдяки волейболу в мене багато друзів, всі писали і пишуть, всі хвилюються, пропонують допомогу. Я щиро вдячна кожному, хто пише, хвилюється. У всіх один негатив в бік росії.

Які подальші плани “Алтаю”?
– Наразі відпочили після фінальних ігор чемпіонату і починаємо підготовку до клубного чемпіонату Азії, який відбудеться в Казахстані.

Які завдання стоять перед командою на домашньому турнірі?
– Завдання одне – це перемога в турнірі. Ми всі чудово розуміємо, чого від нас чекають. Ми розпочали сезон з “золота” в чемпіонаті Азії-2021. Думаю, так переможно треба його і завершити.

Насамкінець, ваші слова підтримки для українців.
– Хочу подякувати нашій армії, ЗСУ, які захищають нас сьогодні та б’ються за наше майбутнє, за нашу вільну і незалежну Україну. Волонтерам, людям, яким небайдужа наша нація, наша держава. Неможливо словами описати те, що ми відчуваємо зараз, що проживаємо. Щиро вірю в нашу перемогу. Слава Україні!

Андрій МОКЛЯК, SPORT.IF.UA

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.