Блогер Sport.ua – про колишніх гравців «біло-блакитних», які померли молодими.
За часи незалежних чемпіонатів футбольна спільнота України втратила чимало знаних футбольних майстрів, які пішли з життя у розквіті сил. Лише в одному київському «Динамо» ми нарахували вісім подібних випадків. Одні були геть молодими футболістами, інші тільки завершили кар’єру гравця чи пробували себе на тренерському містку. Утім, смерть не дозволила їм втілити всі свої мрії в життя.
Тож, згадаємо про футболістів київського гранда, які в період незалежних чемпіонатів залишили цей світ в ранньому віці.
Степан Беца (20.04.1970 – 21.12.1992)
Роки виступів за «Динамо»: 1990 – 1992
Матчі: 69
Уродженець Мукачева Степан Беца міг би стати одним із найкращих півзахисників в історії незалежних українських чемпіонатів. Утім, доля розпорядилася інакше і радував шанувальників київського «Динамо» креативний хавбек усього два роки…
А розпочиналася його короткочасна кар’єра доволі стрімко. Вже у 17 років молодого закарпатця запросили до дублю дніпропетровського «Дніпра», де тоді, до слова, його одноклубником був нинішній тренер «Зорі» Віктор Скрипник. Утім, пробитися до основи дніпропетровського клубу на той час було вкрай складно, тож Степан вирішив спробувати свої сили в іншій команді задля отримання ігрової практики. Наступний сезон хавбек розпочав у складі «Шахтаря» з Горлівки, що виступав у другій лізі чемпіонату СРСР, проте відіграв там лише пів сезону, перебравшись до Сімферополя. Після «Таврії» Степан опинився у запорізькому «Металурзі», що також виступав у Першій лізі. Саме там на Степана Бецу звернули увагу селекціонери київського «Динамо», які у 1990 році запросили півзахисника спробувати свої сили в Києві.
Вже в перший рік свого перебування в «Динамо» він здобув золоті нагороди серед дублюючих команд СРСР. А вже у 1991 році молодий діамант став незамінним гравцем основи київського клубу. У тому сезоні більше матчів, ніж Степан, у чемпіонаті не провів ніхто з динамівців (29 ігор – 2 м’ячі) , а склад у киян тоді був солідний, чого вартують прізвища таких футбольних майстрів, як Олег Саленко, Ахрік Цвейба, Олег Лужний, Сергій Юран, Сергій Ковалець, Володимир Шаран тощо. Не змінився стан справ і з початком незалежних чемпіонатів України, де молодий хавбек був завжди в основній обоймі тодішнього наставника Анатолія Пузача. У 1992 році хавбек завоював срібні медалі першого чемпіонату незалежної України, а в наступному – Кубок та чемпіонство, але вже посмертно…
21 грудня 1992 року «динамівці» відправилися у зимову відпустку. Степан Беца разом із товаришем і на той час футболістом «Дніпра» Олексієм Саськом вирішили відвідати Дніпропетровськ. Утім, до кінцевого пункту призначення гравці не дісталися, потрапивши в аварію. Олег Сасько загинув на місці події, а Степан Беца помер на третій день свого перебування в реанімації. Обом гравцям на той момент було усього 22 роки.
Вальдемарас Мартінкенас (3.10.1965 – 20.07.2004)
Роки виступів: 1991 – 1994
Матчі: 32
Вальдемарас Мартінкенас на початку 90-х років створював солідну конкуренцію в «Динамо» Ігорю Кутепову. Гравець збірної Литви (19 матчів загалом) перебрався до складу киян у другій половині 1991 року із вільнюського «Жальгіріса» в статусі найкращого футболіста Литви-1989 та чемпіона цієї прибалтійської країни. І хоча в Києві голкіпер не став основним стражем воріт, проте впевнено підмінював у рамці Ігоря Кутепова, якщо той перебував не в формі чи в лазареті. У першому незалежному чемпіонаті України Вальдемарас Мартінкенас провів 10 матчів і здобув срібні нагороди турніру. У наступному 12 разів захищав ворота «Динамо», в яких пропускав в середньому менше 0,5 м’яча. У підсумку в литовець разом із командою завоював золоті нагороди української першості 1993 року.
На жаль, в наступному сезоні головний тренер киян Йожеф Сабо вже не бачив Вальдемараса дублером Ігоря Кутепова, адже в команді з’явилися молодий Олександр Шовковський та Андрій Ковтун, яких «коуч» і використовував в ролі запасних голкіперів, а самого литовця відправив у дубль. Тож не дивно, що невдовзі досвідчений воротар залишив Київ, але в майбутньому в жодному із клубів так і не зміг заграти в основному складі. У 2000 році, в віці 35 років, закінчив свою кар’єру в естонському клубі «Курессааре».
Після завершення професійних виступів Вальдемарас Мартінкенас почав працювати асистентом головного тренера естонської «Флори» та збірної Естонії, відповідаючи за підготовку воротарів. У липні 2004 екс-голкіпер «Динамо» потонув у гірській річці міста Нова-Гориця, де повинна була відбутися гра-відповідь Ліги чемпіонів між місцевим клубом «Гориця» і талліннською «Флорою». 38-річний тренер вирішив спробувати себе в місцевому екстримі, але впоратися із місцевою річкою йому не вдалося і вибратися живим із води він вже не зміг.
Микола Волосянко (13.03.1972 – 6.06.2012)
Роки виступів за «Динамо»: 1996 – 1998
Матчі: 22
Уродженець Івано-Франківської області Микола Волосянко професійну кар’єру розпочав у 1989 році в складі місцевого «Прикарпаття», яке на той час брало участь у 6 зоні Другої ліги чемпіонату СРСР. Утім, наступний сезон 18-річний футболіст, як військовозобов’язаний, розпочав тренуватися, чи то пак, перебувати на службі, у дублі столичного «Динамо», а потім і в іншому столичному клубі – СКА. Врешті-решт, після розпаду Радянського Союзу та утворення чемпіонату незалежної України, молодий захисник повернувся до рідного «Прикарпаття», де став основним гравцем франківського клубу. На жаль, прикарпатці у першому незалежному чемпіонаті за підсумками сезону покинули Вищу лігу.
Вдруге до елітного дивізіону Микола Волосянко повернувся лише у сезоні 1995/96, виборовши путівку до «вишки» в складі «ЦСКА-Борисфен». Впевнена гра не по роках зрілого захисника привернула до себе увагу тренерського штабу провідного клубу країни – київського «Динамо» і Микола Волосянко вдруге в кар’єрі став гравцем столичного гранда. Конкуренція на той час у динамівській команді була просто таки фантастичною, тож Волосянко здебільшого грав за «Динамо-2», лише зрідка виходячи на поле у складі основної команди. Утім, динамівська прописка відкрила йому двері до національної збірної, за яку Микола відіграв один матч проти Литви 13 серпня 1996 року. Яскраві епізоди динамівського періоду чергувалися з провальними. Деякі з них залишили неприємний осад, а деякі, навпаки, стали окрасою усієї кар’єри, як, наприклад, два поєдинки з «Барселоною», у яких кияни перемогли із загальним рахунком 7:0. У тих славних матчах Микола Волосянко двічі виходив на заміну. Загалом провів за «Динамо» два роки, за які відіграв лише 22 матчі у всіх турнірах. Попри це, став чемпіоном та володарем Кубка України.
У 1998 році Микола залишив Київ і перебрався до лав маріупольського «Металурга», за який провів два сезони. Після Маріуполя був період в київському «Арсеналі» та в чемпіонаті Росії в новоросійському «Чорноморці». Погравши певний час у «Борисфені» та луцькій «Волині», Микола Волосянко закінчив кар’єру гравця, відігравши за період з 2002 по 2005 рік всього 15 матчів.
Певний час Микола Волосянко працював разом зі Степаном Матвіївим та Андрієм Анненковим у тренерському штабі «Борисфена», клубі «Княжа» з Щасливого, а згодом допомагав тому ж Матвіїву у роботі з «Прикарпаттям» Із 2009 року працював тренером у ДЮСШ «Арсенал», проте у серпні 2011 передав справи іншому спеціалісту. Останнім клубом, який тренував Микола Волосянко, був ФК «Буча-2», що виступав у першому дивізіоні чемпіонату Київської області. Саме під час роботи в Бучі 6 червня 2012 року 40-річний спеціаліст помер від серцевого нападу.
Валентин Белькевич (27.01.1973 – 1.08.2014)
Роки виступів за «Динамо»: 1996 – 2007
Матчі: 342
Безумовно, Валентин Белькевич – найкращий плеймейкер в історії київського «Динамо» часів незалежності. Білорус перейшов до лав столичного гранду у 1996 році, разом із одноклубником по мінському «Динамо» Олександром Хацкевичем. Кар’єра креативного хавбека в київському «Динамо» починалася доволі важко. Упродовж двох років після переїзду до столиці України він вкрай рідко з’являвся в основному складі команди, очолюваної Йожефом Сабо. Утім, ситуація змінилася з поверненням у клуб Валерія Лобановського, який побачив у білорусу те, чого не бачив в ньому попередник. Саме Валентин в підсумку став сполучною ланкою між насиченою обороною киян та мобільним нападом в особі Андрія Шевченка та Сергія Реброва, складаючи «ударний» трикутник «Динамо». Саме він організовував левову частку стрімких та разючих контратак, які стали фірмовим стилем «Динамо» кінця 1990-х.
Загалом гравець збірної Білорусі провів у столиці України довгих 11 років і завоював чимало титулів, серед яких вісім перемог в чемпіонаті, шість Кубків та три Суперкубка України. Тричі Валентина Белькевича визнавали найкращим футболістом української першості. На його рахунку 342 матчі у всіх турнірах у футболці «Динамо», в яких він забив 68 голів. У 2008 році плеймейкер прийняв українське громадянство і в тому ж році залишив київську команду, перейшовши до «Інтера» з Баку. Проте, отримавши у 2009 році тренерську ліцензію, розірвав контракт з азербайджанцями та розпочав у Києві тренерську кар’єру у молодіжних складах «Динамо», в яких він працював до кінця свого короткого життя.
Валентина Белькевича не стало 1 серпня 2014 року. 41-річний тренер помер внаслідок відриву тромба. За рішенням матері його поховали у Києві на Байковому кладовищі.
Володимир Кузьмічов (28.07.1979 – 23.09.2016)
Роки виступів за «Динамо»: 2000 – 2001
Матчі: 17
Росіянин Володимир Кузьмічов перейшов до київського «Динамо» із новоросійського «Чорноморця», де Володимир у 2000 році провів за 22 матчі і забив у них 4 голи, тим самим отримавши виклик до лав молодіжної збірної Росії (правда, жодного матчу у футболці збірної так і не провів). Через те, що перехід відбувся вже в ході чемпіонату України 2000/01, взяти участь в осінній частині турніру футболіст не міг, проте він був заявлений на матчі Ліги чемпіонів. Малорезультативний нападник, до слова, не маючи достатньої ігрової практики, тоді зіграв у всіх 6 матчах групового етапу (в кожному виходячи на заміну). На жаль, кияни тоді посіли останнє місце в квартеті із такими командами, як «Андерлехт», «Манчестер Юнайтед» та ПСВ. Тож Володимир змушений був виступати за «Динамо-2» і лише навесні 2001 року зіграв в 11 матчах основної команди, в яких відзначився 2 м’ячами (усі у ворота Віталія Реви із ЦСКА) і взяв участь у завоюванні клубом дев’ятого золота національного чемпіонату. Однак, по завершенні сезону в Україні, тренерський штаб київського клубу прийняв рішення розлучитися з футболістом через малі перспективи того вписатися в тактичну схему команди.
Незважаючи на великі аванси, Володимир Кузьмічов надалі їх не виправдав, змінивши після «Динамо» більше десяти російських команд, серед яких фігурували і доволі імениті, такі як московські ЦСКА та «Торпедо». Утім, затриматися бодай в одній більше, аніж на два роки, не зміг. Загалом, провів на найвищому рівні в чемпіонаті Росії 129 ігор, в яких відзначився 19-ма голами. Володимир Кузьмічов продовжував грати до 36-річного віку і, можливо, ще «побігав» би не рік в командах нижчих дивізіонів, але виною тому сталася смертельна ДТП, в яку екс-гравець київського «Динамо» потрапив 23 вересня 2016 року на Мічурінському проспекті в Москві. Форвард втратив управління автомобілем і врізався в бетонну огорожу. Від отриманих травм Володимир Кузьмічов помер на місці трагедії. Йому було 37 років…
Андрій Хомин (24.05.1968 – 29.09.1999)
Роки виступів за «Динамо»: 1993 – 1995
Матчі: 62
Як і Микола Волосянко, Андрій Хомин розпочинав свою кар’єру в рідному івано-франківському «Прикарпатті», в якому провів 5 років своєї кар’єри: спочатку в першості СРСР, а потім і в Вищій та Першій лігах чемпіонату України. Саме Андрій Хомин у 1993 році став першим футболістом в історії «Динамо», який поповнив склад киян за часів братів Суркісів. Прийшовши з першолігового «Прикарпаття», Андрій Хомин відразу став основним захисником столичного гранду, провівши до кінця сезону 1993/94 у Вищій лізі 17 матчів, в яких забив 1 гол. А в наступному чемпіонаті без цього оборонця склад команди Йожефа Сабо було важко уявити. У цьому ж році Андрій Хомин разом із «Динамо» пробився до групового етапу Ліги чемпіонів, де суперниками киян були московський «Спартак», мюнхенська «Баварія» та паризький «ПСЖ». Проте, вже у наступному сезоні футболіст все частіше починав гру з лави запасних, і поступово втратив місце в стартовому складі. Тож захисника спочатку віддали в оренду до рідного «Прикарпаття», а на початку сезону 1996/97 виник варіант із полтавською «Ворсклою», де Андрій Хомин провів одні з найкращих років своєї кар’єри, ставши одним із лідерів колективу та улюбленцем уболівальників.
Що цікаво, Андрій Хомин встиг пограти за кордоном за туркменський «Копетдаг» та відразу за дві збірні. 6 жовтня 1993 році він дебютував за українську національну збірну, за яку в підсумку провів 6 матчів, а у 1998 році сталася неординарна подія: екс-тренер «Ворскли» Віктор Пожечевський, що очолював на той час збірну Туркменістану, запросив групу українських гравців допомогти його команді. Так, тоді «туркменами» стали Андрій Хомин, Ігор Кислов, Андрій Зав’ялов, Костянтин Сосенко та Роман Бондаренко. За збірну цієї країни Андрій провів два поєдинки і навіть забив один м’яч.
Останньою командою для талановитого захисника стало його рідне «Прикарпаття». 25 вересня франківці в матчі 10 туру сезону 1999/00 розгромили в рідних стінах маріупольський «Металург» (3:0). Всю гру в складі команди Ігоря Яворського провів Андрій Хомин, який був найкращим гравцем на полі стадіону «Рух». Як виявилося, вона стала останньою в житті 31-річного гравця. 29 вересня 1999 року він загинув у автомобільній катастрофі неподалік від рідного Івано-Франківська.
Насер Аль-Сюгі (24.08.1974 – липень 2004)
Роки виступів за «Динамо»: 1995
Матчі: 1
Цього загадкового кувейтця спеціалісти селекційної служби київського «Динамо» запримітили на відборі до чемпіонату світу U-20 в Катарі у 1995 році, де той показував яскраву та результативну гру. Вони порадились із Валерієм Лобановським, який тоді працював у Кувейті і той дав нападнику хорошу характеристику. Тож улітку 1995-го Насер Аль-Сюгі перебрався до столиці України на правах оренди і став першим легіонером із дальнього зарубіжжя в історії столичного «Динамо». 15 червня цього ж року у матчі 32-го туру чемпіонату України наставник киян Микола Павлов випустив молодого кувейтця на заміну на 53-й хвилині замість Сергія Скаченка в матчі проти «Миколаєва» (4:0). Утім, майже за 40 хвилин свого перебування на полі нічим особливим легіонер так і не відзначився. У підсумку, цей матч так і залишився єдиним в київській кар’єрі кувейтського гравця, і він невдовзі повернувся на батьківщину, де виступав за команду «Аль-Тадамон» аж до 2004-го року. У тому ж році, в липні, екс-гравець «Динамо» помер у 40-річному віці за невідомих обставин.
Андрій Гусін (11.12.1972 – 17.09.2014)
Роки виступів за «Динамо»: 1994 – 2005
Матчі: 263
Андрій Гусін ніколи не відзначався технікою чи швидкістю, але уявити склад «Динамо» та збірної України середини 1990-х – початку 2000-х років без працьовитого хавбека, який починав кар’єру центральним нападником, було вкрай важко. Потрапивши до Києва у 1993 році, нападник і майбутній опорник два сезони відточував майстерність в складі «Динамо-2», забивши за цей час 26 голів в 46 матчах Першої ліги. Із приходом до лав киян Валерія Лобановського Андрія Гусіна перевели в опорну зону, і тут він показав метру тренерського цеху те, що той і вимагав від центральних півзахисників: боротьбу на кожному клаптику поля. За 9 сезонів у футболці київського «Динамо» Андрій Гусін 7 разів ставав чемпіоном України, 4 рази здобував Кубок та одного разу Суперкубок України. За цей час зіграв за киян у 263 матчах у всіх турнірах та забив 32 м’ячі.
Також у цей період уродженець Золочева вдало зарекомендував себе і в лавах збірної України, з якою він став чвертьфіналістом ЧС-2006. Із 1993 по 2006 рік Андрій Гусін провів у футболці національної команди 71 гру, в яких відзначився 9 голами.
У 2005 році півзахисник покинув столицю України і перебрався до чемпіонату Росії в самарські «Крилья Совєтов», де провів два сезони. Останнім клубом в ігровій кар’єрі Андрія Гусіна був раменський «Сатурн», в якому він і повісив бутси на цвях у 2008 році. У грудні 2010 року призначений старшим тренером «Динамо-2». Влітку 2013 був звільнений з цієї посади після того, як команда ледь не вилетіла з Першої ліги. У липні 2013 року увійшов до штабу російського клубу «Крилья Совєтов», а 8 серпня перейшов до «Анжі».
Загинув Андрій Гусін 17 вересня 2014 року на автодромі «Чайка» під Києвом, не впоравшись із керуванням мотоциклом. Андрій виїхав на кільцеву доріжку автомобільної дороги і на одному з віражів вилетів із сідла. Травми були несумісні з життям. Поховали відомого футболіста на Байковому кладовищі, неподалік від могили його товариша та багаторічного одноклубника Валентина Белькевича.
