Знаний прикарпатський фахівець Роман Григорчук розповів про вимушене повернення на Прикарпаття, важливість роботи тренерів ФА Прикарпаття та майбутнє уукраїнського футболу.
– Війна Вас змусила повернутись на рідне Прикарпаття. Що тут змінилось з останнього Вашого візиту у футбольному плані?
– Давно я не був в Івано-Франківську. Вже багато років і було дуже цікаво побачити, що змінилось і що зроблено у футболі. Варто висловити слова вдячності людям: керівникам міста, місцевої асоціації футболу і президенту вашої Академії Олександру Бубену. У них є амбіції і розуміння того, що потрібно усе це розвивати і вони роблять досить серйозні кроки для цього. Я впевнений, що при таких умовах у нас виростатимуть гравці високого рівня і дай Бог, щоб зараз якомога швидше закінчилась війна. Тоді, думаю, цей прогрес буде продовжуватись і надалі.
– Чим Футбольна Академія Прикарпаття, наразі, корисна?
– Якось по-доброму вражений. Я дуже ціную і поважаю усіх людей, які приймають у цьому участь, бо я бачу, що на поле, щоб тренуватись виходять місцеві хлопці, а з ними займаються усі ті молоді футболісти, які через війну переїхали з інших регіонів. Бачу як їх тут тепло прийняли. Футбольна академія Прикарпаття робить добру справу у цей важкий для країни час. Просто молодці.
– Уже було декілька зустрічей з тренерами ФА Прикарпаття. Про що спілкувались?
– Мені було приємно зустрітись з тренерами. З багатьма з них ми добре знайомі, адже грали разом. Хочу відзначити, що те що вони роблять – це все дуже професійно. Завдяки їм тут створена справжня футбольна атмосфера для дітей. Це дуже важливо, особливо в умовах війни. Під час наших зустрічей не йдеться про якісь настанови чи щось схоже до цього. Таке у нас спілкування-обговорення. Я розказую, як я роблю якісь певні речі, мені цікаво як вони це роблять. Такі бесіди корисні і для мене, і для них.
– Як тільки почули новину, що в країні війна чи думали, у той момент, що буде з футболом?
– Коли розпочалась війна від футболу якось відрізало, ну це в мене так. Не було ніякого інтересу дивитись по телевізору матчі чи читати новини. З часом зрозумів, що потрібно знаходити способи повертатись до нього, бо все ж таки футбол – це моє життя. Я впевнений, що люди зараз зайняті тільки одним – допомагати армії, шпиталям та нашим пораненим. Всі готові зробити неможливе заради того, щоб якнайшвидше ця перемога наступила і закінчилась війна. Це на першому місці. Якщо до квітня у моєму житті не було футболу і одного відсотка, то десь з квітня я почав до нього повертатись, як і більшість напевно. Думаємо про спорт, а паралельно робимо те, що і в перші дні війни – допомагаємо. Уже три місяці футболісти професійних команд не займаються футболом. Окрім, «Динамо» і «Шахтаря», вони мають такі можливості і це дуже чудово.
– Зараз спілкуєтесь з хлопцями з «Чорноморця»?
– У нас було багато легіонерів, бо сформували нову команду. Знаю, що з ними все добре, вони всі влаштовані, грають і підтримують форму. А всі інші – десь там побігали, десь там потренувались. Системності і централізованості немає. Можна сказати, це така підтримка організму. Але краще щось, ніж нічого. Ми розуміємо все, що тут зробиш? Найголовніше, щоб закінчилась війна і ми відчули смак цієї жаданої перемоги. І тоді все стрімко почне підніматись. Ми віримо, що так і буде. Всі вірять. Україна – це футбольна країна. Люди дуже люблять футбол. Спілкуюсь з фанатами, то вони уже не можуть без футболу. І треба знайти способи, щоб його зберегти.
– Як тільки ми переможемо, на Вашу думку, коли професійні футбольні команди зможуть повернутись до того рівня, на якому були?
– Хотілось, щоб ми змогли розпочати наступний чемпіонат, бо з цим усе зрозуміло. Рішення закінчити сезон було, як на мене, правильним. Зараз важливо, щоб якимось чином вийшло так, що чемпіонат відбудеться і все. Трохи часу на підготовку, далі – матчі, а там дай Бог, за цей час і закінчиться війна. Думаю, у такому випадку, команди збережуться і обійдеться без негативних наслідків. Але якщо не дай Бог уявити собі те, що чемпіонат, наприклад, відкладається до зими. Все. На мій погляд це відкине футбол на роки, я маю на увазі 3-5 років. Тому зараз вирішальний момент.
